Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

опубліковано: 01.05.2024

Усі ми різні: головне про нейрорізноманіття та специфічні розлади навчання

автор/ка

Експерти/ки Центру когнітивно-поведінкової терапії

В останні роки все частіше можна почути терміни «нейрорізноманіття», «нейровідмінний/нейровідмінні стани». Якщо трохи зазирнути в історію, то дізнаємось, що це визначення вперше з’явилося наприкінці 90-х років. Його авторкою є Джуді Сінгер — австралійська соціологиня та громадська активістка. Сінгер вперше використала термін «нейрорізноманіття» (англ. neurodiversity) для узагальненого опису роботи мозку людей, які мали неврологічні відмінності. 

У початковому варіанті до умовної «парасольки нейрорізноманіття» Джуді Сінгер включила розлади аутичного спектра (РАС), розлад дефіциту уваги й гіперактивності (РДУГ) та специфічні розлади навчання. Сьогодні розглянемо концепцію нейрорізноманіття детальніше.

Що означає та передбачає концепція нейрорізноманіття?

Ця концепція наголошує на тому, що способи мислення різних людей можуть відрізнятися. Не існує єдиного й чітко визначеного «правильного» способу мислення, навчання та поведінки. Натомість існує багато варіантів реагування, сприйняття, відчуття та взаємодії з людьми навколо. Не всі відхилення роботи мозку від умовної норми слід сприймати як недоліки. 

Багато нейровідмінних людей разом зі складнощами у зв’язку з особливостями роботи мозку, мають унікальні сильні якості. Наприклад, деякі люди з аутизмом можуть мати підвищену увагу до деталей, чесність і нездатність до маніпуляцій, схильність до впорядкованості, унікальну пам’ять і когнітивні здібності. А люди з РДУГ часто є дуже креативними особистостями, мають нестандартне мислення, дуже енергійні й активні. Схильність до гіперфокусу (глибоке занурення в певну діяльність), яка часто притаманна людям із РДУГ, сприяє чудовому професійному розвитку.

Важливо не тільки допомагати нейровідмінним людям долати перешкоди, викликані неврологічними відмінностями, але й створювати умови для розвитку їх сильних якостей. 

Як приклад, інклюзивна освіта — створення у спільному навчальному просторі додаткових варіантів освітнього процесу. Це можуть бути індивідуальні завдання, більше часу на відповідь чи тестування, усна відповідь замість письмової, спеціально облаштований простір, додатковий відпочинок за потреби тощо. Якщо говорити про робочий простір, то прикладом адаптації може бути створення робочого місця з урахуванням потреб працівника або працівниці, який/яка має нейровідмінності. А також умов роботи, за яких людина почуватиметься не просто комфортно, а матиме змогу розвиватися, застосовувати свої сильні сторони та підсилювати компанію. Для різноманітних бізнесів вигідною стратегією є залучати нейровідмінних людей до проєктів і задач, які дозволять у кращий спосіб використовувати їх унікальні здібності. 

Якщо ви роботодавець, вже на етапі співбесіди з потенційними кандидатами ви можете проводити спеціальні опитування, аби виявити індивідуальні особливості (нейровідмінності) майбутнього працівника або працівниці. Наприклад, це можуть бути питання про чутливість до шуму, освітлення або інших факторів середовища. Громадські місця — також не виняток у контексті адаптації до потреб різних людей. Варшавський торговий центр «Westfield Arkadia», наприклад, запровадив «години тиші» — щопонеділка з 19:00 до 21:00 у місцях загального користування зменшується інтенсивність світла, вимикається музика. У такий спосіб керівництво центру турбується про людей, які мають підвищену чутливість до зовнішніх подразників і яким через це вкрай важко робити покупки в гучній та «яскравій» атмосфері.

Нейрорізноманіття як спектр

У різних людей нейровідмінність може проявлятись по-різному, мати різну комбінацію й інтенсивність симптомів, різний вплив на якість життя людини. З часом, крім РАС, РДУГ і розладів навчання, до цієї групи включили й інші стани, які мають неврологічні відмінності. Зокрема мізофонію (надмірну чутливість до звуків), низьку швидкість обробки інформації, розлад сенсорної обробки інформації, заїкання, синдром Туретта, розлад вибіркового харчування (avoidant/restrictive food intake disorder (ARFID)) та інші. Наразі не існує чітко означених меж, які стани входять до парасольки нейрорізноманітності, а які — ні. 

Специфічні розлади навчання: які бувають та як їх розпізнати?

Ми вже розповідали про РДУГ та розлади аутичного спектра. Пропонуємо більш детально розглянути специфічні розлади навчання (specific learning disability, SLD) — одні з найбільш часто діагностованих розладів нейророзвитку. Для них характерні стійкі порушення принаймні в одній із трьох сфер: читання, писемне мовлення, математика. 

Симптоми розладів навчання можуть бути виявлені вже на ранніх етапах життя дитини. Але частіше проблеми залишаються непоміченими, поки дитина не подорослішає.

Порушення читання («дислексія») — ускладнення в опануванні навичок читання. Супроводжується складнощами в правильності та/або швидкості розпізнавання слова, порушеннями в декодуванні (розумінні) мовлення та в засвоєнні орфографічних навичок.

Порушення письма («дисграфія») — характеризується складнощами в опануванні навичок письма. Це включає проблеми з точністю орфографії, граматики та пунктуації, чіткістю та організацією думки на письмі.

Порушення у розумінні математики («дискалькулія») проявляється складнощами в розумінні значення чисел, запам’ятовуванні математичних фактів, проведенні обчислень тощо.

Результати сучасних досліджень свідчать, що діти, які мають складнощі в одній навчальній сфері, часто зіштовхуються з проблемами і в інших освітніх напрямках. Проте важливо відзначити, що це не абсолютне правило: складнощі в певній області навчання можуть виникати ізольовано. На відміну від порушень розвитку, ці особливості мають виключно неврологічний характер і не пов’язані з рівнем інтелекту. Також розлади навчання не виникають через проблеми зі слухом чи зором. 

Який вплив розлади навчання можуть мати на майбутнє дитини?

Виклики, пов’язані з розладами навчання, не припиняються із закінченням школи, коледжу, університету тощо. Якщо вчасно їх не розпізнати та не надати дитині відповідну допомогу, вони можуть перерости в проблеми впродовж усього дорослого життя, зокрема в роботі, стосунках з людьми, самооцінці тощо. Діти з розладами навчання також мають підвищений ризик тривалого психологічного стресу та погіршення загального психічного здоров’я. Проте якщо розпізнати ці особливості вчасно й розпочати фахово з ними працювати, діти й підлітки зможуть дати собі раду з більшістю перешкод і досягти успіху.

Чому важливо якомога раніше виявити розлади навчання?

Чим раніше діагностовано проблему, тим раніше дитина отримає відповідну допомогу. А це означає, що дитина матиме менше стресу, більше розуміння й підтримки, почуватиметься більш впевненою та щасливою. 

«Підступністю» розладів навчання є той факт, що вони часто залишаються непоміченими тривалий час, попри те, що можуть бути виявлені на ранніх етапах життя дитини.

Ключові симптоми, на які варто звернути увагу дорослим (батькам, вчителям, вихователям у дитсадку), щоб вчасно розпізнати проблему та якомога швидше розпочати спеціальну навчальну програму для дитини. 

Як розпізнати порушення читання (дислексію)?

«Червоний прапорець» для дошкільнят — це передусім складнощі із запам’ятовуванням найпростіших дитячих віршиків і вивченням літер алфавіту. У першому ж класі дитині може бути важко зіставляти літери й звуки. Наприклад, малюк не асоціює літеру «Б» зі звуком, який їй відповідає.

Також варто звертати увагу на таке:
→ часті помилки читання, які не пов’язані зі звучанням літер на сторінці: наприклад, дитина скаже «цуцик» замість написаного слова «собака» на сторінці із зображенням собаки;
→ дитина скаржиться, що їй важко читати;
→ дитина уникає читання всіма способами.

У віці від другого класу до старшої школи «червоні прапорці» такі:
→ дитина доволі повільно опановує навички читання, якщо порівнювати з темпом однолітків;
→ проблеми з читанням незнайомих слів: дитина часто робить здогадки, бо не може вимовити слово; 
→ неправильна вимова довгих незнайомих або складних слів;
→ зі сторони може здаватися, що дитині потрібен додатковий час, аби відповісти на запитання;
→ проблеми із запам’ятовуванням дат, імен, телефонних номерів, випадкових списків; 
→ серйозні проблеми з орфографією та неохайний почерк; 
→ надзвичайні складнощі у вивченні іноземної мови.

Дислексія часто має спадковість. Тому якщо один із батьків дитини, брат чи сестра мали проблеми з читанням, слід бути більш уважними до ймовірних ознак розладів навчання, аби не пропустити порушення.

Ключові ознаки порушення письма або «дисграфії»:

→ складнощі з написанням літер, їх правильним з’єднанням або однаковим розміром;

→ дитині важко дотримуватись інтервалів: літери можуть бути згруповані разом без пробілів або бути не на одній прямій лінії;

→ дитина швидко втомлюється від письма, яке може бути виснажливим або болісним, оскільки дітям може знадобитися дуже міцно стискати олівець/ручку.

Деякі діти з дисграфією можуть мати чудові ідеї, проте їм важко викласти їх на папері: вони можуть мати проблеми з граматикою, орфографією та пунктуацією, а також з організацією ідей та їх упорядкуванням. 

Типовими ознаками порушення в розумінні математики («дискалькулія») є складнощі:

→ в розумінні чисел і величин, починаючи з дошкільного віку;
→ у встановленні й розумінні зв’язку між числом і кількістю, яку воно позначає;
→ з розумінням і відчуттям часу, порівнянням двох чисел або величин, визначенням положення числа на числовому ряді, лічбою у зворотному порядку, розумінням системи мір;
→ з розумінням і виконанням основних арифметичних дій, запам’ятовуванням математичних фактів (наприклад, таблиці множення).

Якщо ви помітили у вашої дитини ознаки розладів навчання, не зволікайте зі зверненням до фахівців. Це можуть бути сімейний лікар, невролог, фахівці місцевих діагностичних центрів або ж центрів психологічної допомоги. Спеціалісти проведуть необхідне обстеження й за умови підтвердження розладів навчання нададуть батькам рекомендації щодо організації спеціальної освітньої програми для дитини.

Іноді стається так, що розлади навчання розпізнають у підлітковому віці або пізніше. Варто пам’ятати, що ніколи не пізно звернутися по кваліфіковану допомогу.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: