Бережи себе

Аби краще розуміти явище «залежності», слід зважати, що існують залежності «психічні» та «фізичні», кожен із цих станів має свої особливості, перебіг та визначення.

Спільно з В’ячеславом Заікою, лікарем-психіатром, наркологом та експертом Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» МОЗ України, з’ясовуємо, як розвиваються залежності, які для цього існують передумови та, головне — як підтримати людину, яка потрапила в ці тенета.

Проявляється як сильне бажання вживати будь-який психоактивний засіб, зокрема алкоголь, для покращення свого психічного стану. Можна навіть сказати — для його «нормалізації». Якщо людина починає вживати якусь речовину, на початковому етапі вона робить це, аби відчути ейфорію. Коли ж формується психічна залежність, людина вживає її, вже щоб привести свій психічний стан до «норми». Тобто краще себе почуває в стані інтоксикації. Це вже можна назвати психічною залежністю.

З плином часу, коли людина вживає речовину регулярно, формується фізична залежність.

На цьому етапі організм «звикає» до речовини, тобто сполука вже бере участь в обмінних процесах і стає необхідною, щоб людина нормально почувала себе фізично. Якщо ж речовина відсутня в організмі, людина може відчувати тремор, підвищений тиск, порушення сну, пітливість, загальне погане самопочуття — так званий синдром відміни. У сподіванні його позбутися, людина починає вживати знов.

За останньою редакцією Міжнародної класифікації хвороб (ICD-11) залежності не поділяють на ступені. Існує тільки перелік критеріїв, відповідно до яких і визначається діагноз.

Водночас класифікація DSM-5 (Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів) від Американської психіатричної асоціації визначає легку, середню та важку залежність та описує чіткі критерії для кожної стадії. Наприклад: кількість алкоголю, який споживається, частота вживання, клінічні наслідки, до яких це вже призвело тощо.

У будь-якому разі важкість залежності має визначати виключно спеціаліст/ка в кожному конкретному випадку.

Головний — людина почувається більш комфортно в стані інтоксикації. Також тут можна згадати про такі ознаки:

— симптом «випередження кола» (наприклад, коли людина намагається пришвидшити вживання алкоголю у компанії або вживає додаткові дозування поза «ритмом компанії»);

— підвищення толерантності (коли людина для досягнення необхідного ефекту потребує збільшити дозування);

— очікування інтоксикації з підвищеним настроєм (коли людина знає, що намічається вживання психоактивної речовини, в неї поліпшується настрій, підвищується активність тощо).

Одна з ключових ознак, на які варто звернути увагу, — це регулярність вживання. Тобто в людини з’являється певний графік — і це навіть більш показово, ніж дозування. У моїй практиці був випадок, коли на прийом прийшов пацієнт, який вживав небагато, проте регулярно впродовж років. При припиненні в нього починалася алкогольна епілепсія.

Річ у тім, що алкоголь сам по собі має протисудомні, діуретичні, заспокійливі та знеболювальні властивості. Нормальна реакція організму на алкоголь — це сонливість. Проте коли мозок до нього звикає, з’являється стимулювальний ефект. У перші дні після припинення вживання завжди є велика ймовірність розвитку саме судомних нападів — це і називають «алкогольною епілепсією» або, коректніше, судомним синдромом. На 2–4-й день зростає ризик розвитку так званої «білої гарячки» — алкогольного делірію.

Як червоні прапорці, також можна розглядати певні наслідки залежності: передусім — для соціальних зв’язків людини, а також для її здоров’я.

До соціальних наслідків можна віднести:

— проблеми на роботі (наприклад, постійні запізнення, втрата інтелектуальної або фізичної ефективності, конфлікти з колегами тощо);

— проблеми в сім’ї (як-от часті сварки та агресивне ставлення до близьких, погіршення матеріального становища, зникнення заощаджень, відмови використовувати кошти на побутові або пріоритетні потреби когось із членів сім’ї тощо);

— проблеми з соціумом у широкому значенні (наприклад, підвищення конфліктності навіть при мінімальному контакті з незнайомими людьми, ДТП тощо);

— проблеми з плануванням графіка без вживання (наприклад, коли алкоголь стає одним із засобів структурування часу).

Наслідки для здоров’я включають:

— гастроентерологічні захворювання (наприклад, панкреатит, гастрит, виразка шлунка або 12-палої кишки);

— токсичний гепатит;

— жирова хвороба печінки (на першому етапі), цироз (надалі);

— кардіомегалія (збільшення розмірів органу — також відоме як «бичаче серце»);

— хвороби нирок;

— алкогольна енцефалопатія;

— набряк головного мозку та смерть.

Наслідки для ментального здоров’я:

— підвищена тривожність;

— порушення сну;

— зниження мотивації;

— дратівливість;

— розумова деградація як наслідок токсичного ураження мозку.

Буває так, що навіть якщо людина помічає в себе деякі з цих симптомів, вона не пов’язує це з алкоголем, наприклад. У такому разі побачити зв’язок наявних симптомів із розвитком залежності може лише лікар/ка під час обговорення скарг людини та її способу життя.

На жаль, всі згадані вище критерії — доволі умовні. Бо кожен окремий випадок є певною мірою унікальним. Залежності не розвиваються просто так, це складний процес перебудови організму та його реакція на речовину.

Так, існують. По-перше, це генетичний фактор. Дослідження показують, що діти, чиї батьки або один із батьків мають алкогольну залежність, мають значно вищий ризик стати залежними від алкоголю, якщо порівнювати з дітьми, які не мають залежних родичів.

По-друге, це фактори середовища, патерни (шаблони) поведінки та цінності — все це формується у сім’ї, школі, на роботі тощо. Якщо осередки, де людина проводить найбільше часу, мають цінності, які сприяють вживанню алкоголю, зі звичкою та залежністю (надалі) буде важко боротися, адже ці фактори мають досить тверду базу. Простий приклад: діти, які копіюють поведінку дорослих. У своїх іграх вони можуть імітувати застілля та ритуали, пов’язані з алкоголем.

Надважливо зберігати емоційний контакт із залежною людиною. Вона не має відчувати, ніби її відсторонюють чи нею нехтують. Проте також важливо поважати особистий простір людини, не оточувати гіперопікою. Залежна людина сама має вирішувати свої організаційні та матеріальні питання. Варто зберігати баланс між цими двома аспектами.

Уникайте крайнощів: «як ти міг/могла так вчинити!» та «о ні, схоже, що в нього/неї — залежність, маю бути завжди та в усьому поруч, щоб не стало гірше». У першому сценарії ви просто ризикуєте зіпсувати стосунки з людиною, водночас жодним чином не вплинувши на залежність. У другому — зробити залежність зручною, адже ви берете на себе вирішення всіх базових потреб людини.

Додаткові рекомендації може надати спеціаліст/ка в кожному конкретному випадку. Іноді пацієнти/ки навіть не потребують медикаментозного лікування — вистачає відвертої розмови, під час якої лікар/ка дає зрозуміти всі наслідки залежності та показує вибір, що стоїть перед людиною. Існує досить багато кейсів, коли пацієнти після таких змістовних зустрічей не поверталися з проблемою зовсім або принаймні багато років.

Важливо, аби рішення звернутися по професійну допомогу було з власної волі пацієнта, адже це сприятиме ефективній роботі з залежністю. Ультиматуми та примуси зі сторони близьких, як правило, працюють погано — людина повернеться до своїх звичок рано чи пізно, якщо не усвідомить, який руйнівний вплив залежність має на її життя, та не захоче це змінити.

Часто залежні не помічають свого стану або ж не хочуть помічати. Тут їм можуть допомогти близькі:

— по-перше, вчасно помітити вище перераховані ознаки;

— по-друге, зберігати емоційний контакт та не вдаватися до гіперопіки;

— по-третє, не засуджувати й підтримувати рішення звернутися по допомогу.

Останнє важливо в контексті того, що часто залежні не звертаються до лікарів/ок через соціальний тиск та страх суспільного осуду.

Для початку можна звернутися до сімейного лікаря або лікарки й обговорити потребу направлення до вузького спеціаліста. Таким спеціалістом має бути психіатр/иня, який/яка мають освіту або досвід роботи в адиктології (напрямок роботи з залежностями).

Також це можуть бути реабілітологи, які працюють за відомою системою «12 кроків». Тут надважливо перевіряти, чи вони дійсно цілком відповідають стандартам програми. До речі, для військових є спеціалізовані програми для боротьби з залежностями, які засновані на досвіді США та Ізраїлю.

Якщо залежність уже сформована, вона залишається з людиною назавжди. Адже йдеться про усталені рефлекторні зв’язки в головному мозку. А якщо сформований рефлекс, він у будь-який час може знову почати працювати в присутності факторів-тригерів.

Існують реальні історії, які це підтверджують. Наприклад, пацієнт, який у молодості мав серйозну залежність від алкоголю (з затяжними запоями). Після народження дитини він облишив алкоголь і не вживав 25 років. Проте на весіллі сина випив всього одну чарку — і «звичка» знову повернулася.

Якщо залежність сформована на фізичному рівні, вона вже нікуди не дінеться. Те, що людина не вживала 25 років — чи можна сказати, що йдеться про одужання? Ні, не можна. Чи це загалом добре? Ну, звичайно. Це ж правило стосується і всіх наркотичних засобів. Завдання якісної терапії — сформувати в людини альтернативні екологічні рефлекторні зв’язки.

Вживання будь-яких речовин — це спосіб уникнення стресу та боротьби зі стражданнями, невизначеністю та загалом будь-якими неприємними відчуттями. Усі українці й українки зараз живуть у великому стресі, тому й ризик вдатися до «допінгу» вищий, ніж у мирний час.

Перше, що можна зробити, — це уникати факторів, які провокують, зокрема місць і людей.

Простий приклад: ви в компанії друзів у закладі, і хтось один повідомляє, що не буде вживати алкоголь. У відповідь ця людина може зустріти багато питань на кшталт «а чого це?» і так далі. Деяким людям це неприємно настільки, що вони можуть випивати, аби тільки уникнути такої реакції. Загалом можна сказати, що багато соціальних ритуалів тісно пов’язані з алкоголем — і тут важливо встановити свої кордони та дотримуватися звичок, які комфортні саме вам.

Друге — це шукати речі, які реально (не на заміну) приносять задоволення в житті, і практикувати їх.

Це може бути будь-що: від прогулянки зі своїм улюбленцем до спорту, садівництва чи оригамі. Якщо захоплення замінюють алкоголь чи наркотичні речовини, людині важко зрозуміти, що подобається насправді. Від цього життя ніби втрачає сенс.