Самооцінка, порівняння з іншими та прийняття: як налагодити контакт із дитиною?

В одному з попередніх матеріалів ми говорили на тему порівняння себе з іншими. А як щодо дітей? Чим порівняння дітей з іншими дітьми може нашкодити та чи можливо навчитись уникати порівнянь?

Кожен тато та мама прагнуть для своєї дитини найкращого, зокрема реалізації та успішної ролі в суспільстві. Відтак у процесі виховання ми можемо зіштовхуватися з необхідністю балансувати між соціальними нормами («що вважається правильним/прийнятним/успішним») та індивідуальним шляхом дитини, яким вона рухається у процесі розвитку.

При цьому батьки часто спираються на досвід власних родин, друзів, які проходять шлях батьківства, інформації з книг та соціальних мереж, особистісних міркувань про «якісне/правильне» виховання абощо. Яке б джерело ми не розглянули, воно вказуватиме на значущу, проте подекуди амбівалентну інформацію:

→ дитину потрібно приймати такою, як вона є, водночас виховувати так, щоби вона легко «вписалася» в соціум;
→ потрібно дозволяти проявляти самостійність, проте враховувати правила вдома/ у садочку/школі;
→ вчити дитину плекати власну думку й висловлювати її, проте з урахуванням місця та часу тощо.

Це важко, і часто батьки в намаганні розв’язати таку задачку, вдаються до порівнянь дитини з іншими.

Чи можливо уникнути порівнянь?

Аби ефективно обробляти інформацію або ж прогнозувати подію/наслідок/реакцію абощо, мозку людини потрібно зіставляти нові дані з уже наявними. Цей природний вбудований механізм порівняння дає нам змогу вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки та орієнтуватися в розрізнених повідомленнях із навколишнього світу. Якщо спростити, то ми використовуємо порівняння для аналізу даних і, врешті, аби обрати найліпший варіант у конкретний момент часу. І це нормально, допоки порівняння не впливає на самооцінку людини та не диктує певні правила поведінки та взаємодії з людьми.

Крихка самооцінка дитячого «Я»: як її зберегти та водночас сформувати реалістичне самосприйняття?

До підліткового віку самооцінка дитини практично повністю залежить від зворотного зв’язку зовні, зокрема від реакцій дорослих, яким дитина довіряє та на яких орієнтується.

Як це працює? У ході розвитку мозок людини формує нейронні карти — орієнтири, що відповідають структурі нашої особистості. Чим менша дитина, тим менше навичок саморефлексії й аналізу себе та своїх дій вона має. Відтак, послання дорослих є тими дороговказами, які дитина сприймає як єдиний правильний варіант.

Так деякі порівняння можуть створювати в сприйнятті дитини мережу суджень самознецінення. Наприклад такі:
«ти написав/ла роботу гірше за Марійку»
«поглянь на Тараса, от справжній помічник для батьків! А ти?»
«я очікую від тебе більшого! Не повторюй моїх помилок, будь стараннішою/им або активнішою/им»
«маєш бути розумнішою/им за…»

Через такі меседжі дитина робить висновок, що вона недостатньо розумна чи здібна, а прихильність батьків до неї є умовною (тобто залежить від виконання певних умов). 

Тому важливо, аби дорослі демонстрували підтримку та прийняття:

→ уникайте негативних суджень щодо особистості дитини.
Давайте оцінку діям, а не емоціям, думкам чи намірам дитини. Замість «ну скільки можна нити через невдачу, зберись докупи» можна сказати «ти проявив/ла неабияку сміливість, щоб це спробувати. Ти молодець.»

→ критикуючи, пропонуйте.
Не достатньо сказати, що саме на думку батьків дитина робить неправильно, потрібно запропонувати варіанти конструктивної дії. А також — перевірити їх у реальному житті й спільно з дитиною зробити висновок. Пам’ятайте: діти відтворюють схеми поведінки/реакцій, які бачать навколо, тож важливо, аби дії батьків збігалися з їхніми посланнями. Якщо бажаною є охайна поведінка — батьки також мають її демонструвати. 

→ припущення перевіряйте.
Батьки часто припускають, що знають мотиви поведінки дитини. Якщо ви не перевіряєте негативні припущення у спілкуванні з дитиною, то є ризик помилково узагальнити чи перебільшити мотиви. Наприклад, ви можете думати, що «дитина просто полінувалася», «вона не старається так, як треба», «вона сама не знає, чого хоче» абощо. Варто обговорити ці мотиви й з’ясувати, що за ними стоїть. Не менш важливо звертати увагу й обговорювати позитивні моменти, які ви спостерігаєте в дитині. Якщо негативні припущення практично повністю заміщують позитивні, стосунки погіршуються. А діти справді починають думати про себе, як «поганих», «лінивих», «егоїстичних».

→ відмовтеся від оцінювальних ярликів у спілкуванні.
Регулярні оцінювальні судження, як-от «добрий хлопчик/дівчинка», «чемна поведінка» абощо нівелюють відчуття безпеки в стосунках та роблять прийняття умовним. Тобто дитина починає вважати, що її прийматимуть і любитимуть, тільки якщо вона дотримуватиметься певних стандартів/умов. 

→ значимо припинити повчання.
Помітивши, що повчаєте дитину, визнайте це, змініть свій тон і попросіть дитину висловити власне бачення ситуації.

→ порівнюючи, вказуйте на динаміку шляху самої дитини.
Відчуття успіху приходить при якісному проходженні складнощів. Те, що ще вчора не вдавалося, а сьогодні стало для людини можливим — успіх. Підкреслюючи це, батьки дають дитині послання: «ми віримо у твої можливості! У кожного є потенціал, який варто розкрити, світу важливо й цінно побачити твій».

Як налагодити контакт із дитиною?

→ Говорити дитині про цінність стосунку з нею.
→ Показувати зацікавленість у пізнанні дитини цілком, а не лише її поведінки.
→ Вказувати, що причини поведінки дитини важливі, хоча й не є виправданням.
→ Зважати, щоб дисципліна не стала перешкодою до відкритих щирих розмов.
→ Показувати, що конфлікти через поведінку не нівелюють цінності дитини.
→ Не вдаватися до ігнорування та/або розриву стосунків із дитиною.
→ Пам’ятати, що помилка — це частина процесу навчання, а відтак — особистісного зростання.

Більше за темою:

#ментальне#партнерське

Усі ми різні: головне про нейрорізноманіття та специфічні розлади навчання

#ментальне#партнерське

Розрив стосунків: як робити це екологічно?

#брошура#гаряча лінія#гід

ПТСР лікується. Як допомогти собі та близьким? | Гід від платформи “Бережи себе”

#аутизм#інклюзивність#психологічна підтримка

Аутизм — це не хвороба. Це стан вразливості. Як зрозуміти та підтримати людей з аутизмом?