Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
опубліковано: 31.05.2024
«Зі мною щось не так» — ідентичність під час та після вагітності. Що нам важливо знати про себе та материнство?
Материнство найчастіше описують як радісну та щасливу подію, бажану та дуже очікувану. Ми мріємо про прекрасні дні з дитиною, про те, як гулятимемо разом у парку, чому навчатимемо її, як знайомитимемо дитину з цим новим для неї світом. Проте реальність материнства може бути значно складнішою, ніж ми очікуємо. З переходом до нової ролі багато мам відчувають сильну емоційну реакцію, часто сповнену суперечностей.
Сьогодні часто можна почути про післяпологову депресію. Проте насправді післяпологова депресія розвивається не так часто. А от бебі-блюз (baby blues) — стан сильної пригніченості, суму, раптових змін настрою, що може виникнути після пологів, — напрочуд поширене явище, що зустрічається у близько 30-75% породіль.
Цей стан вирізняють такі ознаки:
→ плач «без причини», дратівливість чи зміни настрою з дуже хорошого на поганий та навпаки;
→ тривога, складнощі зі сном та концентрацією уваги;
→ сумніви у своїй здатності доглядати за дитиною;
→ втрата апетиту та постійна втома.
Втішає, що в більшості матусь такий стан минає сам собою протягом перших кількох тижнів після пологів та не потребує лікування. Важливо також розуміти, що він дуже ймовірний, а отже потрібно підготуватися до нього та попередити близьких — у перші тижні після пологів мамі, як ніколи потрібна емоційна й практична підтримка рідних та можливість добре спати.
Якщо пригнічений настрій не минає за два-три тижні після пологів, варто звернутися до лікаря, аби впевнитись, що відсутні більш серйозні розлади настрою (особливо, якщо жінка має досвід депресії). На жаль, у перші тижні після народження дитини матері та родина загалом часто настільки зайняті доглядом за малюком, що забувають про свій власний стан та потреби. Тому важливо не залишати себе без підтримки лікаря, якому ви довіряєте та обговорювати з ним/нею не тільки малюка, але й власні переживання.
Чіткої відповіді на це питання поки немає. Одним із можливих варіантів на додачу до гормональних змін в організмі є те, що народження малюка спонукає жінку до набуття нової материнської ідентичності. А це ставить молоду маму перед безліччю нових викликів та запитань до самої себе. Хто вона тепер? Як змінюється? Як материнство впливатиме на інші сфери її життя, стосунки з батьком дитини? Що тепер має бути важливим? Чи можна та як поєднувати різні ролі, наприклад, кар’єру та догляд за дитиною?
Ці та інші глибокі питання потребують часу для вирішення. В англомовній літературі навіть виник термін «matresence» для позначення процесу адаптації до нової материнської ідентичності, подібно до «adolescence» для означення підліткового періоду.
Тілесні зміни.
Вагітність та народження дитини змінюють жіноче тіло, біологічно та фізіологічно адаптуючи його для потреб материнства. Нерідко ці зміни стають викликом для жінки, адже суспільство й соціальні мережі транслюють нам ідею того, що можна виносити й народити дитину без тілесних змін. Коли ж усе йде не так, мати може відчувати сором та біль, думати, що не доклала достатніх зусиль чи неправильно харчувалась, проте насправді тілесні зміни є нормальною, ба більше — потрібною частиною материнства.
Про зміни в тілі під час вагітності ми вже писали в матеріалі з гінекологинею Оксаною Негрич, проте й після народження дитини тіло жінки продовжує свою трансформацію. На багатьох мам чекають і нові незвичні відчуття у молочних залозах, животі, піхві. Лікарі радять у перші 6-8 тижнів після пологів взагалі утриматись від розглядання свого живота чи перевірки ваги.
Після пологів тіло багатьох жінок набуває змін та залишається «тілом матері». І те, як ми переживаємо такі зміни — з радістю та прийняттям чи навпаки з відчуттям поразки — дуже залежить від нашого сприйняття себе та здатності дбайливо до себе ставитись. Важливо пам’ятати, що тіло несе в собі нашу історію, і зміни в ньому є невіддільною природною та важливою частиною досвіду материнства. Для багатьох жінок тіло матері є символом сили та краси, що єднає їх з дітьми та стає відображенням їх нового призначення.
Британська психотерапевтка Джуді МакКарті дуже влучно розповідає про це у своїй статті про тілесні аспекти материнства:
«Для більшості з нас тіло веде лік, розповідає історію життя, створеного, сформованого, народженого та виплеканого, незмивно й безповоротно вирізьбленого у плоті, як графіті — животи, стегна, груди — і я — усі трансформовані.»
Розвиток стосунків зі своєю дитиною.
Чи не найскладнішим аспектом для жінки, яка тільки-но стала мамою, є спроби розрізняти та розуміти потреби свого немовляти. Досить довго ці потреби буквально вгадуються через невербальні сигнали чи мову тіла дитини. І часто жінки не відчувають ніякого справжнього контакту, аж доки діти не починають відповідати через усмішку або булькання. Багато матусь кажуть про те, що їх досвід материнства стає легшим із часом, коли вони починають бачити реакцію та відповіді своїх дітей. Одна з учасниць дослідження досвіду материнства під керівництвом британської психологині Клер Арнольд-Бекер ділиться про це так:
Твої попередні уявлення про те, якою мамою ти будеш, змінюються на протилежні, коли ти дізнаєшся про малюка більше… Люди кажуть, що ти найкраще знаєш свою дитину, але ж ти не так вже й довго її знаєш, а ваша комунікація обмежена… Тож ти часто починаєш розуміти її вже в процесі, а інколи відчуваєш, що не знаєш її взагалі…
Знайомство з дитиною та розуміння її потреб — це теж процес. Навіть найбільш віддана мати не може передбачити все заздалегідь. Не варто очікувати, що все стане зрозумілим відразу: адаптація, вивчення звичок та поведінки одне одного не відбуваються автоматично. Встановлення контакту з дитиною потребують уваги та бажання піклуватися, а решта прийде з досвідом. Тож дайте собі час, аби познайомитись із цим новим життям.
Відчуття втрати себе.
Багато жінок відчувають, ніби втрачають себе, стаючи матерями. Це переживання може виражатися в багатьох сферах одночасно — як глобально, так і в маленьких повсякденних речах, які раптово перестають бути під нашим контролем. Наприклад, після народження дитини можуть відбуватися зміни у сприйнятті часу. З перших тижнів життя малюка часове сприйняття мами ніби звужується до теперішнього, й життя центрується навколо життєвого процесу маленької людини. Ми спимо, їмо та миємо голову не завжди тоді, коли хочемо того самі, а часто лише коли немовля спить чи знаходиться під опікою інших членів родини. Непросто щось планувати — а чи точно моя дитина в цей час буде спати? Це дуже незвично, адже до пологів ми звикли розпоряджатися своїм часом самостійно. Тепер є хтось, хто залежить від нас не менше, ніж ми самі, і наша увага, сили та думки потрібні йому або їй.
Тож у породіллі можуть виникати сумніви щодо того, чи вона розпоряджається власним часом, чи «він нею»? І якщо вона віддає стільки часу малюкові, що залишається в неї?
Часто роль матері забирає стільки сил, що жінки відчувають, що материнство — головне та чи не єдине, що їх визначає. Нова роль спонукає до переосмислення себе крізь призму ідентичності матері. І подекуди непросто зберегти відчуття власного «я», яке було основним до народження дитини. Науковці називають це явище фрагментуванням ідентичності, коли певні аспекти себе тимчасово втрачаються або стискаються, щоб звільнити місце для потреб дитини.
Ба більше, мами також розвивають щось на кшталт розширеної свідомості, адже постійно налаштовуються на потреби та добробут своїх дітей, ніби стираючи межі між собою та іншими. Варто пам’ятати, що всі ці процеси нормальні та еволюційно обґрунтовані, адже психіка людини, як і тіло, налаштовуються на забезпечення виживання маленької людини. Вони також зворотні — відчуття себе повертається, разом із більшою незалежністю дитини, що дорослішає.
Науковці дослідили, що наявність подвійної ідентичності, зокрема як матері та працевлаштованої жінки, загалом має позитивний зв’язок із відчуттям власного добробуту. Це може бути пов’язано з тим, що в такому разі жінка належить до кількох соціальних груп водночас, що добре впливає на самооцінку, наявність соціальної підтримки та відчуття власного місця у світі.
Цікавим є те, що багато залежить саме від нашого сприйняття. Якщо нам здається, що робота заважає бути хорошою мамою або, навпаки, материнство може становити перешкоду в кар’єрі, це суттєво знижує наше відчуття загального добробуту та посилює вплив стресу у зв’язку з роботою. Якщо ж такого конфлікту немає, то жінки загалом почувають себе краще в кількох соціальних ролях, ніж в одній. Дослідники зазначають, що йдеться про контекст, в якому мінімізований конфлікт між домашніми та робочими вимогами. Важливо також, аби роботодавці створювали комфортні та гнучкі умови для того, щоб молоді мами поверталися до роботи.
Відповідальність в умовах невизначеності.
Як доросла людина, жінка несе відповідальність за своє життя. Але з народженням дитини з’являється необхідність відповідати також за іншу людину. Що це за відповідальність? Коли її достатньо, коли забагато, скільки потрібно? Ці та багато інших питань постають перед мамою, й на кожному новому етапі життя малюка їх тільки більшає. Коли підтримати, а коли дозволити падати та підійматися самостійно? Коли тримати на руках, а коли лишити в ліжечку? Скільки часу проводити разом? Як на дитину вплине те, що я піду на роботу?
Усі ці питання постають разом із невідомістю, оскільки відповідальність не має чіткої межі — багато в житті дитини, як і будь-якої людини залежить від випадковості. Як жити з усвідомленням того, що я не можу контролювати все й від усього захистити своє немовля? Якщо певний повсякденний рівень невідомості більшість із нас витримує нормально, то коли йдеться про власну дитину, ця впевненість перед лицем невизначеності почасти втрачається. І це теж процес, що вимагає від мами сміливості та чесності з собою: знайти свою точку, в якій я зробила достатньо, аби захистити свою дитину, і можу довіритися життю.
Коли жінка стає матір’ю, це не лише змінює її власну ідентичність, але й впливає на взаємодію з іншими та її роль у суспільстві.
Найбільш помітно материнство впливає на стосунки в родині. Батькам малюка доводиться змінювати звичну динаміку пари, коли вони зіштовхуються з новими обов’язками та викликами батьківства. Змінюються моделі спілкування, розподіл побутових справ, фінансові зобов’язання, а також системи емоційної підтримки. Адже з появою дитини та її потреб майже все, що функціонувало раніше, переглядається. Крім того, стосунки між мамою та її власними батьками або братами й сестрами можуть розвиватися та змінюватися, щось може бачитись в іншому світлі та переосмислюватися, водночас члени родини беруть на себе нові ролі бабусі та дідуся, тітки та дядька.
Буває й так, що молода мама ніби частково випадає з усталених соціальних зв’язків, як-от із друзями чи колегами. Через народження дитини жінка не завжди має змогу брати участь у звичних активностях, якими продовжують займатися всі навколо. Часто мами не осмілюються повертатися до таких улюблених справ, переживаючи за те, що дитині буде некомфортно на виставці в музеї або ж у кафе. І хоча займатися улюбленими справами з колишньою безтурботністю може бути дійсно складно, багато залежатиме від того, чи наважиться на це сама мама та від ініціативи близьких та друзів у допомозі з дитиною. Мама зовсім не зобов’язана постійно сидіти з дитиною вдома, якщо це робить її соціально ізольованою.
Нова роль відкриває й нові можливості, дає жінці змогу формувати зв’язки з іншими мамами задля взаємної підтримки та обміну досвідом. Жінки, яких об’єднують схожі виклики, можуть надавати одна одній неоціненну емоційну підтримку та практичні поради, передавати знання. Втім існує й ризик перейняти певні стереотипи та нераціональні суспільні норми щодо того, як бути «ідеальною» чи «правильною» мамою. Важливо, аби матусі насамперед були солідарними у своєму досвіді й не засуджували ні себе, ні інших.
Ба більше, участь молодих мам та їх видимість у різних сферах необхідна, адже вона кидає виклик традиційним гендерним ролям і стереотипам, сприяючи рівності та інклюзивності у суспільстві.
Поширене суспільне уявлення про те, що материнство — це ідилічна пора, що проходитиме без проблем, спонукає нас думати, що мати складнощі в догляді за дитиною чи непрості емоційні переживання — якось ненормально, дивно чи навіть погано. На жаль, це змушує багатьох жінок відчувати себе «неправильною» чи «поганою» мамою, соромитись свого досвіду та переживати додатковий стрес.
Як пише психотерапевтка та філософка Еммі ван Деурцен, у суспільному уявленні існує ідея, що люди повинні бути невразливими до складнощів, з якими зіштовхує їх життя, й вони мають завжди й з усім давати раду. Це змушує багатьох із нас робити висновок, що якщо ми не впораємося з тим чи іншим викликом, щось не так саме з нами, а не з ситуацією. Але ж правда полягає в тому, що ідеальний досвід існує лише в уяві, в соцмережах, журналах та телебаченні. Реальні жінки, так чи інакше, зіштовхуються зі складнощами, коли переходять до нової ролі мами. Вони можуть переживати виснаженість, тривогу та навіть відчай поруч із теплими почуттями любові та радості від контакту зі своєю дитиною.
Мами не повинні відчувати сорому чи стигми, коли зустрічаються з важкими переживаннями, натомість мають знати, що їх досвід материнства є нормальним та наважуватися визнавати свої почуття та звертатися по допомогу.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: