Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
опубліковано: 08.01.2026
Сенси, реабілітація, спільнота: як і для кого працює «Бугурт Січ»
Середньовічні обладунки, мечі, стрільба з лука та інша зброя, що відтворює історичний оригінал, запах куліша та домашнього хліба, гончарні кола, пісні коло ватри. Таке дійство можна спостерігати не лише на тематичних ярмарках, для певної спільноти людей — це родина та невіддільна частина життя, а також спосіб давати раду своїм страхам, відновлюватися після травм та знаходити «своїх». Ідеться про бугурт — бій в лицарських обладунках із використанням автентичної затупленої зброї. В Україні бугурт вперше у світі офіційно отримав статус виду спорту у 2016 році.
Від давньофранцузького «бугурт» означає битися. Попри таку семантичну однозначність, в наш час це значно більше, аніж повноконтактний бій та історична реконструкція. Дослідження впливу такої активності на фізичний та емоційний стан свідчать, що бугуртний спорт може стати помічним інструментом у боротьбі з залежностями, зменшувати симптоми ПТСР та інших психічних розладів, як-от тривожності та депресії, допомагати у комплексній реабілітації та ресоціалізації ветеранів та цивільних із травмами через війну. Ба більше, бугурт — це про спільнотність, про простір, де кожен і кожна плекають взаємоповагу та мають можливість знайти заняття до душі, справу та друзів, що допоможуть пройти шлях зцілення.
«Ми вчимо не тільки битися, але й емоційному контролю, включання стану бою, активації та деактивації, щоб люди могли контролювати свій стан. Свідомо давати раду емоціям. І бугурт дає гарний майданчик, де це можна практикувати. Водночас залишаючи всіх в загальному суспільному контексті. Всі ці активності дають змогу підібрати за потребами та запитами для кожного свій напрямок. Саме це і є спільното утворюючий секретик бугурту», — зазначає Ігор Парфентьєв, тренер, ветеран, чемпіон світу з бугурту та засновник проєкту «Бугурт Січ» (ГО «Асоціація Бугуртного Спорту в Україні»).
Проєкт «Бугурт Січ» стартував напередодні повномасштабного російського вторгнення. Засновники покладають за місію створити «проветеранську спільноту, де військові та цивільні зможуть знайти собі зграю та пройти шлях від війни додому». Коли ветеран або ветеранка стикається з проблемою відсутності сенсів, відсутності спільного з близькими, тому що він/вона якийсь час перебувають геть в іншому контексті, що травмує, утворюється стіна. Часто бракне сил відновлювати або шукати спільне, важко розуміти одне одного. Відбувається болісне дистанціювання. У такі моменти бугурт може допомогти віднайти стежки одне до одного:
Ми кажемо, приходьте до нас — принаймні про нас поговорите. Якщо бій — це не ваше, ми маємо ще безліч активностей. Різні майстерки, каліграфія, січова ватра, де ми готуємо на багатті та спілкуємося про життя. Такий ансамбль різнонаправлених заходів дає соціальне згуртування. Починаючи з нас, люди потрошку віднаходять спільне.
Олена Кречет, громадська діячка, волонтерка та засновниця «Бугурт Січ», додає:
«Бугурт підходить у значному відсотку людям, які були в полоні. Люди після полону мають якось вивільнити те, що накопичилось. Це дуже складно відпустити. І отакі банальні заняття допомагають зробити перший крок. Ми наголошуємо, що не обов’язково бути суперлицарем, суперспортсменом чи перемагати на всіх турнірах. Наша ідея — закохати в бугурт. Бо коли людина закохується, коли про щось мріє, вона вже на шляху повернення до цивільного життя, відновлення, лікування. Бо в людини з’являється мета. Цю ниточку, цей зв’язок насправді може дати будь-яка спільнота».
На противагу до більшості видів спорту, бугурт має не тільки певні правила та ієрархію, але й велику частку свободи й творчий компонент. Бугуртсмени можуть обирати «свій» тип зброї (базово щит-меч, а також сокира, дворучний меч, алебарда), обладунки, одяг та інші складові образу:
«Маємо бої втрьох, де кожен сам за себе. Ти можеш бути з кимось у парі проти іншого, а можуть двоє бути проти тебе. І це передусім про координацію. Часто люди після акубаротравми (у народі — контузія, хоча цей термін є некоректним, — ред.) мають проблеми з координацією, тому такі вправи важливі для їх відновлення. Контроль рухів, координація “щит-меч” з обох боків, — це дійсно виклик. Є також бої на кріслах колісних. На перший погляд, це може виглядати не так видовищно, водночас це набагато глибше й красивіше. Тебе захоплює ця амбівалентність. Люди на кріслах колісних, які в житті дуже часто воїни, дуже потужні, змушені обставинами обмежувати свій рух. І коли ти даєш їм можливість свободи руху, це щось неймовірне», — ділиться Олена Кречет.
Базово бугурт — це адаптивний спорт. Існують адаптивні правила, які дають змогу брати участь у тренуваннях людям із різними травмами: бій у положенні сидячи (на кріслах колісних), стоячи нерухомо, якщо людина може пересуватися тільки з милицями. Якщо один із бійців має ампутовану руку, наприклад, або протез, супротивник відкладає щит та б’ється лише однією рукою.
Наразі активності в межах «Бугурт Січі» проходять на базі «Лісової поляни» — провідного державного центру психічного здоров’я та реабілітації МОЗ України. Така співпраця — приклад ефективного підсилення різнонаправлених команд, які мають спільні цінності та орієнтири розвитку. Позаяк бугурт — це не тільки про спорт, але передусім про біопсихосоціальний підхід, на базі центру учасники/ці спільноти отримують фахову допомогу та підтримку в психологічному та фізичному відновленні.
Записатися на тренування або просто перший візит-знайомство можна в Києві за посиланням, а також у Звягелі (тел. +38093 842 83 84, Вадим) та Івано-Франківську (тел. +38066 705 85 25, Вероніка).
Організм людини — це система, де все має працювати чітко й злагоджено. Тому й не дивно, що все так взаємопов’язано, зокрема на рівні клітин та біохімічних процесів. Це робить нас стійкішими та більш адаптивними до зовнішнього впливу, проте водночас — більш крихкими, коли одна ланка виходить із ладу.
На те, як ми почуваємося фізично та ментально, впливає цілий оркестр тригерів зовні та зсередини. Фізична активність — один із найбільш досліджених факторів. Наприклад, відомо про те, що під час роботи м’язів організм утворює іризин, який ще називають «гормоном руху». Ця сполука залучена в обмін речовин, зокрема жирних кислот і глюкози, підтримує здоров’я судин, кісток, серця, а також бере участь у нейропроцесах. Потрапляючи в мозок, іризин підсилює утворення BDNf (Brain-Derived Neurotrophic Factor) — ключового «гравця» в процесах навчання, відновлення нейронів, пам’яті та нейропластичності.
Ці зв’язки є напрочуд актуальними, коли йдеться про дослідження хвороби Альцгеймера, депресивних і тривожних розладів, порушення пам’яті, деменції. А також — стрес асоційованих хвороб, ПТСР та посткомоційного синдрому (наслідків струсу мозку від вибухової хвилі).
«Люди на відновлені часто мають дуже виснажену нервову систему. Відсутність нормальних умов, графіку, вимушене вживання енергетиків, постійна напруга — усе це призводить до передчасного старіння нервової системи. І тут, власне, будь-який рух допоможе. Навіть якщо просто підводитися потрошку, лежачи в ліжку, — це вже буде вагомий крок уперед. Водночас коли кажеш людині, що треба присісти 222 рази, це не цікаво, яким би корисним не було. Для ефективного ж відновлення людині має подобатися те, що вона виконує. Бугурт робить цей процес цікавим. Первинним є змагання, взаємодія, а тренування та всі важливі фізіологічні процеси, які активність запускає, — це фон. Так ветеран/ка активно проводять час у колі “своїх” та займаються регулярно, що дуже важливо для відновлення», — зауважує Олена Кречет.
Ігор додає про важливість фізичного навантаження під час реабілітації:
«При довготривалому лікуванні, як-от у людей із важкими пораненнями, м’язи частково втрачають свою силу. І часто буває так, що людина, наприклад, не може стати на милиці, тому що не вистачає корпусу сил, навіть просто підняти себе. Тут помічними є наші бої на стільцях, коли ти майже не рухаєшся, але корпус уже працює. Ми завжди заохочуємо пробувати, підтримуємо. Якщо сьогодні в тебе не виходить сильний удар, завтра не виходить, то післязавтра все вийде».
Близько 80% представників бугурт-спільноти стали на захист країни від російської агресії. І це й не дивно, зважаючи на те, як багато уваги в спільноті приділяють українській історії та плекають зв’язок із корінням. Засновники зазначають, що глибоке занурення в реальну, не спаплюжену ворогами історію від наших пращурів і до сьогодні, допомагає краще орієнтуватися в часопросторі, історичних процесах, бачити причинно-наслідкові зв’язки, глибинні сенси, на які можна спертися.
Засновник підсумовує:
«Фактично наша мета — виховувати лицарський дух. Гідність, братерство, повага одне до одного та історії, все це вбудовано автоматично в спільноту рівних. Фізична та соціальна взаємодія, історичний контекст та віднайдення спільних сенсів допомагає повернути людям опору під ногами, встояти у важкі часи. Люблю казати, що під час буревію вистоїть дерево, яке має найміцніше коріння. Наша задача — віднаходити та зміцнювати контакт із нашим корінням».
Практика застосування бугуртного спорту в реабілітації та відновленні не є унікальною. У США є ініціативна група Steel Soldier Documentary, де фільмують вплив середньовічного бою на здоров’я людей із ПТСР, наркотичною або алкогольною залежностями тощо. Водночас у світі на зараз не існує глибоких і систематичних досліджень цього напрямку, тож якоюсь мірою українська спільнота, кістяк якої становлять ветерани російсько-української війни, є першопрохідцем.
Ігор Парфентьєв ділиться, що для нього ключовою мотивацією є змінити невтішну статистику щодо самогубств серед людей із ПТСР:
«Суїцидальні ризики в рази зростають для людей зі стресовим розладом. Почувши відгуки, що деякі хлопці передумали вчиняти самогубство, як побачили мої відео, натомість пішли на тренування, дало мені віру в те, що це може допомогти не одному, а десяткам і сотням людей. І якщо ми навіть на пів відсотка зменшимо цю страшну цифру, я буду вважати, що моє життя перевищило всі очікування».
Опитування, глибинні інтерв’ю, комплексні доказові дослідження, менторство осередків бугурту в різних містах, школа тренерів — команда проєкту має багато планів, проте рухається вперед поступово, зважуючи кожен крок:
«Ми вирішили сфокусуватись не на масштабах, а передусім на побудові якісної інфраструктури, масштабуючи яку ми не мали б необхідності виправляти на ходу. Тобто зараз ми глибоко працюємо з цінностями, етикою, з підготовкою свого складу. Ми гартуємо зараз кістяк кістяка, який буде навколо себе нарощувати ще кістяк, який уже нарощуватиме м’язи».
За підтримки партнерів команда «Бугурт Січі» створила методичний посібник для тих, хто хоче познайомитися з концепцією бугурту — «Шлях Меча». Це дорожня карта, яка містить ключові сенси, принципи, історію, практики бугурту та інструменти відновлення. Ознайомитися з посібником можна безоплатно за посиланням. У вересні 2025 року стартувала школа тренерів — простір навчання, що об’єднав 20 ветеранів/ок, зокрема людей з інвалідністю. Засновники діляться, що для команди важливо поширювати знання за принципом «рівний рівному», менторити тих, у кого «горять очі», та гуртуватись. На школі тренерів, наприклад, учасники отримали повний пакет досвіду, щоб відкрити та розвивати осередки у своїх містах. Ідеться не лише про бугуртну складову, але також і про організаційні моменти, історію, психологічний аспект, фінанси та багато іншого.
Усі ми маємо потребу у безпечному просторі — місці, де не буде тригерів, де ти можеш відпустити свої емоції, натомість де тебе зрозуміють без слів. Такий ефект занурення — це чудова копінг-стратегія, тобто спосіб давати собі раду у складних ситуаціях, відновити психологічну рівновагу.
«Кожен клуб — це передусім сім’я. Коли почалась повномасштабка, люди йшли захищати цілими клубами, формували повноцінні підрозділи. І ці підрозділи швидко ставали боєздатними, і деякі — легендарними. Бо є злагодженість, вміння працювати в стресових умовах, безпосередньо в бою, взаємодія, активна тактика, стратегія, повага, притертість. Клубна історія дає базове відчуття плеча — впевненість, коли поруч завжди є “твої” люди, до яких можна прийти з будь-яким питанням. Так завжди було в моєму житті з різними клубами. Ми хочемо це масштабувати до розміру країни, щоб уроки історії та фізкультури були одним цілим. Така моя маленька мрія», — Ігор Парфентьєв, тренер, ветеран, чемпіон світу з бугурту та засновник проєкту «Бугурт Січ».
За посиланням — аналітичний звіт, як впливає середньовічний бій на біопсихосоціальне відновлення ветеранів/ок. Підготовлено командою «Бугурт Січ» у рамках Програми реабілітації та реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: