Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

опубліковано: 03.05.2025

Рухатися далі: як адаптивний спорт допомагає ветеранам/кам у відновленні

На дванадцятому році війни росії проти України та на четвертому році повномасштабної фази цієї війни, певно, лишається зовсім небагато людей, серед чиїх близьких, друзів чи знайомих немає захисників/ць. Служба змінює життя військових, а відтак — і їхніх соціальних бульбашок. З’являються нові теми для розмов, зацікавлення, а з ними й нові сфери інтересів. Так, зокрема, сталося зі знаннями про психологію, домедичну допомогу, для багатьох — із навичками стрільби чи виживання. Це відбувається і з адаптивним спортом — ефективним інструментом реабілітації та адаптації для захисників/ць, які отримали травми, поранення чи хвороби внаслідок війни.

Цей напрям підтримки в Україні тільки розвивається — багато ветеранів/ок не чули про адаптивний спорт, а доступ до нього поки не достатній. Усі ці виклики розуміють у Центрі ініціатив «Повернись живим». З’ясовуємо спільно з фахівцями ветеранського відділу Центру, що це таке, як працює та чому про це важливо знати всім нам.

Відчуття власного тіла й контролю — один із базових складників ідентичності, упевненості в собі, здатності отримувати задоволення від життя. Ветерани та ветеранки, що мають травми, поранення або хвороби, часто втрачають свободу руху. Інструментом, який допомагає знову повірити в себе, прийняти своє тіло після змін та відчути радість від можливості його контролювати, є фізична активність. Адаптивний спорт зокрема.

Існує упередження, що фізична активність та спорт — це не для людей із травмами та захворюваннями. Тому ветерани/ки часто не мають можливості тренуватися та підтримки у цьому. Насправді ж адаптивний спорт добре впливає на фізичне та психічне здоров’я. Зокрема, може допомогти дати раду з проявами депресії, тривоги, дистресу та посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Детальніше про це можна прочитати у дослідженні «Радість руху. Як адаптивний спорт допомагає ветеранам та ветеранкам відновитись» від фахівців аналітичного та ветеранського відділів Центру ініціатив «Повернись живим». Запрошуємо до читання та поширення. 

Після повернення з лікарні чи реабілітаційного центру ветеран/ка можуть самостійно дбати про себе та додавати до рутини нові заняття. Рани загоюються, тіло стає функціональнішим. Це ідеальний час, аби почати відновлюватися, зокрема й через адаптивний спорт. Якщо близькі та друзі знають про те, що може дати ця активність та як до неї долучитися, це може стати великою підтримкою для захисника або захисниці.

Кожен вид спорту чи активності можна й потрібно пристосовувати під можливості та потреби тіла. Адаптивною може бути, наприклад, стрільба з лука. Вона підходить людям з ампутацією однієї або двох рук, за наявності принаймні одного протеза. Направляти стрілу можна зубами, а лук — кріпити до протеза, крюку чи власної ноги, якщо це можливо. За допомогою хендбайка (яким керують руками у положенні напівлежачи), рікамбенту (або лігераду, дає змогу керувати у положенні лежачи або напівлежачи на спині, рідше на животі) можна займатися велоспортом. Це робить його доступним для людей з ампутаціями ніг, спінальними травмами чи розладами вестибулярного апарату. Ба більше, адаптивний спорт може бути командним, як-от волейбол сидячи, баскетбол чи регбі на кріслах колісних.

Наприклад, 10-11 травня Центр ініціатив «Повернись живим» спільно з Міністерством у справах ветеранів організовує перші Всеукраїнські змагання з баскетболу на кріслах колісних серед ветеранів/ок та військовослужбовців/иць. На подію, яка об’єднає змагання та фестивальні активності, запрошують військових та цивільних за попередньою реєстрацією.

А також це стосується сезонних спортивних активностей. Наприклад, українська збірна «Ігор Нескорених» 2025 (міжнародні спортивні змагання за участі ветеранів/ок та військових, які отримали поранення, травми та хвороби внаслідок бойових дій) брала участь у змаганнях із шести зимових видів спорту: гірських лиж, сноубордингу, керлінгу на кріслах колісних, біатлону, скелетону та бігових лиж. 

Займатися адаптивним спортом можуть люди як із видимими, так і з невидимими травмами, як-от психологічними чи акубаротравмами (виникають внаслідок дії вибухової хвилі). Кожен ветеран/ка може знайти «свій» вид активності та бути у ньому рівним/ою з іншими на полі. При виборі активності варто враховувати свій стан та зміни, які є наслідками травмування та/або хвороби. Людям із невидимими травмами, наприклад, важливо бути захищеними від різких звуків, яскравого світла тощо. 

Підібрати вид активності допоможуть компетентні тренер, лікар чи реабілітолог. В інших моментах адаптивний спорт нічим не відрізняється від звичайного. Для нього так само важливі регулярність та дисципліна. Крім того, ним можна займатися професійно. 

Адаптивний спорт розвиває нові навички та відкриває можливості. Ветерани та ветеранки можуть розпочати кар’єру в спорті й стати майбутніми тренерами з адаптивних видів спорту. Наприклад, серед тренерів та помічників тренерів української збірної «Ігор Нескорених» є учасники/ці попередніх змагань. У цьому випадку принцип «рівний рівному» працює дуже ефективно. Ветерани, які спробували себе в адаптивному спорті, створюють громадські організації та поширюють у своїх громадах та містах. Наприклад, учасники збірної на «Іграх Нескорених» 2025 Арсен Рябошапко та Ілля Пилипенко заснували ГО «Вільні воїни» в Одесі.

Ветерани/ки надихаються та приходять до адаптивного спорту по-різному. Комусь вистачає переглянути відео, як інші тренуються. А хтось потребує розмови та настанов від тренера, психолога чи близької людини. Підтримка дуже важить.

Досвід ветеранського відділу Центру ініціатив «Повернись живим» показує, що займатись адаптивним спортом ветеранів/ок часто надихає й мотивує перебування у колі «своїх». Не обов’язково одразу починати займатись на якійсь спортивній секції. Для початку ви можете підтримати знайомих ветеранів/ок у тому, щоб просто прийти та глянути, розпитати інших про їхній досвід, поділитись своїм. Коли ветерани перебувають у колі ветеранів — це про «безпечний простір», де можна вдосконалювати будь-які свої навички.

Щоб почати займатися адаптивним спортом, досить бажання. Займатися адаптивно допоможуть онлайн-додатки та програми з чітким описом вправ, як-от BetterMe або Ігри Героїв

В Україні діють безоплатні програми для ветеранів та ветеранок, які хочуть займатись адаптивним спортом. Для початку варто звернутися до регіонального або місцевого центру фізичної культури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт», якщо такий є у населеному пункті, де людина хоче тренуватися. Можуть допомогти й фахівці із супроводу ветеранів. До їхніх обовʼязків не входить поширювати інформацію про те, де можна займатися адаптивним спортом, проте вони можуть мати необхідні контакти.

Можна також звернутися до місцевого Департаменту молоді та спорту. Контакти варто шукати на сайтах міської чи селищної ради. Можна поговорити з працівниками місцевого ветеранського простору, якщо такий є у громаді, спробувати пошукати місцеві громадські організації, які допомагають ветеранам війни та учасникам бойових дій. Або пошукати тренера/ку на сайті «Спорт для всіх» в переліку адаптивних клубів «Нестримні». Найкраще скористатися кількома чи всіма цими способами, щоби знайти те, що найліпше підходить саме вам.

Ветеранський відділ Центру ініціатив «Повернись живим» відповідає на цю потребу: команда запустила проєкт «Наші тут». Це платформа про відновлення через адаптивний спорт для ветеранів/ок, військовослужбовців/иць та їхніх близьких. Вона спростить доступ до адаптивного спорту для всіх ветеранів/ок.

Щоб займатися адаптивним спортом із тренером, важливо, щоб він або вона були компетентні у такій роботі. Ось моменти, на які варто звернути увагу при знайомстві:

→ чи має тренер/ка досвід роботи з ветеранами та з людьми, що пережили травми, поранення чи захворювання; 

→ чи має тренер профільну освіту, чи проходив курси, чи сертифікований він/вона у фізичній реабілітації тощо; 

→ чи є в команді з тренером психолог або фізичний терапевт, який зможе допомогти, якщо буде потреба у додаткових знаннях чи досвіді;

→ звертайте увагу, як тренер спілкується. Коректні терміни — це не просто слова, це передусім про повагу до людини та обізнаність. Відповідно до словника безбар’єрності, коректно казати: людина з інвалідністю, людина з ампутованою ногою/рукою/кінцівками, людина з порушенням/втратою зору, крісло колісне тощо;

→ звертайте увагу на те, як ви почуваєтесь у просторі для занять спортом: чи має це місце все необхідне та в доступі, щоб ви почувались комфортно? Наскільки чутливо та уважно тренер/ка ставиться до ваших запитів та налагоджує роботу з адаптивним обладнанням? Ви можете не знати всіх правил інклюзивності, проте ваші відчуття здатні розповісти значно більше, ніж будь-які правила.

Якщо вам некомфортно з якихось причин та/або тренер ігнорує ваш запит, варто розглянути інший варіант для занять.

Якщо тренер регулярно працює з ветеранами/ками, це, безумовно, плюс і свідчить про його кваліфікацію. А ще важливо поговорити про те, на що він або вона орієнтується у роботі — на процес чи результат. Основна мета адаптивних тренувань — покращити психологічний стан ветерана/ки, допомогти їм отримати задоволення від фізичної активності та поліпшити фізичний стан. Звісно, це не означає, що перемога на змаганнях чи бажання досягти певного результату не можуть бути мотивацією. Водночас головною метою в роботі тренера/ки має бути не страждання заради медалей, а допомога ветерану/ці у поверненні радості руху й відчуття власного тіла.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: