Бережи себе

Коли твоя близька людина на фронті — ти теж там у певному сенсі. Життя ніби зупиняється, зростає страх, тривога, дають про себе знати одні з найбільш болісних відчуттів — безсилля та невизначеність. Виникають питання: «як я можу підтримати його/її? Що писати? Чи писати взагалі? Чи краще не чіпати? Як я можу допомогти, коли між нами відстань, війна і мовчання? А ще — що робити, коли він повернувся, але ніби не повернувся повністю? Коли спроби підбадьорити лише дратують?». І цей список питань далеко не вичерпний.

Цей текст — про те, як близькі можуть підтримати військового або військову під час стресу, навіть якщо не знають «правильних слів». Як розпізнати ознаки стресу, як говорити, коли «двері закриті», що варто пам’ятати, аби зберегти контакт та як налагодити взаємодію з людиною, яка повернулась із війни. З’ясовуємо спільно з клінічною психологинею та травматерапевткою в громадській організації «Вільний вибір» Діаною Шкарпітко. Далі — пряма мова експертки.

Війна змінює людей. Щоб вижити, військові змушені «стискати» емоції, аби витримувати напруження. Саме тому вони часто обирають мовчати — не через байдужість, а щоб не травмувати рідних і зберегтися самим. Важко писати «все добре» чи щось хороше, бо це може бути неправдою. Водночас і правду писати боляче, бо в кожному слові — страх, втома, провина перед загиблими, злість і безсилля. І хоч здається, що слова — це надто мало, вчасно сказане «Я з тобою. Я молюсь/думаю про тебе» може стати точкою опори.

Пам’ятаєте відчуття, коли у вас вірять та скільки сил воно може надати? Військовим важливо знати, що їх чекають, вірять у їх сили й повернення додому. Частіше проговорюйте, що ви вірите, що людина впорається, називайте якості, які він/вона має, які допоможуть впоратися. Підсвічуйте та підкріплюйте сильні сторони. Такі фрази, як «ти нам потрібен/на, ми тебе чекаємо» надають людині сенс рухатися далі.

Ті, хто чекає вдома, часто хочуть зробити більше. Проте правда в тому, що найбільше значення мають маленькі звичні речі: лист від дитини, тепле фото, коротке повідомлення без очікувань відповіді. Бо іноді у відповідь — тиша. І вона не завжди про байдужість. Вона про втому, виснаження, про те, що на війні іноді всі слова — зайві. Проте кожен знак з дому, кожна згадка — «я пам’ятаю про тебе» — це про живий зв’язок. І він тримає.

Намагайтеся не тиснути словами на кшталт: «Тримайся! Будь сильним/ою!» — вони лише додають напруження. Краще сказати: «Мені важливо знати, як ти. Просто пиши, коли зможеш — я чекатиму».

Чого слід уникати?

Уникайте питань на кшталт: «де ти зараз, скільки вас, що робили?». Це не просто робота, це військова операція. Близька людина поділиться з вами тим, про що можна розповідати, з огляду на безпеку. Особливо неприйнятні питання на кшталт: «скількох ти вбив?» або «скільки загинуло твоїх побратимів?». Це не про цікавість — це про глибокий біль, втрати, виживання. Пам’ятайте про повагу.

Коли людина повертається додому з війни, це завжди про суміш емоцій, з якими непросто давати раду. У парі з радістю часто йде складна адаптація. Близька людина, яку ти зустрічаєш на порозі, може бути зовсім іншою, ніж та, кого ти проводжав/ла на війну. Тіло вдома, а душа ще там. Близьким важливо усвідомлювати, що мовчання, дратівливість, відстороненість — це не про холодність і не про відсутність любові, це симптоми травматичного досвіду. Не варто вимагати розмов чи змін. Важливо просто бути поруч. Навіть у мовчанні. Навіть, якщо це поруч — поки що без можливості наблизитись.

«Закриті двері»: як налагодити зв’язок, якщо людина замкнулася

Коли військовий/а «замикається», важливо пам’ятати: не все можна «відкрити» зовні. Проте ваша присутність уже лікує. Якщо людина не готова говорити — говоріть ви. Не про війну, а про життя: весну, запах яблук, про сусідів, улюблену музику. Про все, що нагадує: «Ти живий/а, я живий/а, і між нами є місточок». Можливо, людина захоче ділитися чимось зрозумілим для родини. Наприклад, як був влаштований побут на службі або якісь ситуації, які вже стали військовими байками. Якщо близька людина уникає спогадів — не змушуйте. Це захист. Часто важко знову адаптуватися до цивільного життя. З’являється роздратування, відстороненість, заглиблення в себе, агресія або апатія. І кожна людина переживає це по-своєму.

Що можна і важливо робити, так це звертати увагу на дрібниці, які можуть більше розповісти про стан близької людини та інколи сигналізувати про проблеми, які потребують консультації з фахівцем:

→ людина спить спокійно чи його/її турбують нічні жахи, безсоння тощо?
→ як людина реагує, коли чує гучні звуки?
→ як взаємодіє з іншими: чи проявляє надмірну агресію та/або легко зривається на інших?
→ можливо, забуває деталі, не може сконцентруватись;
→ нічого не хоче, безініціативний/а або навпаки — у постійній напрузі, надмірно зосереджений/а, де цього б не мало бути.

Усе це — симптоми травми, а не нестачі уваги та любові. Якщо ви відчуваєте, що не знаєте, як давати з цим раду й спостерігаєте погіршення у стані близької людини, варто звернутись до спеціаліста по пораду.

Передусім — не тисніть, не варто «вичавлювати» з людини історії. Важливо давати простір, пропонувати, проте не вимагати. Якщо людина не хоче говорити — просто будьте поруч. Якщо хоче мовчати — мовчіть разом. Психіка має захисні механізми, які не дозволяють торкатись болю, поки в людини не буде достатньо ресурсу, аби це пережити й усвідомити. І це нормально.

Як бути, якщо з’являються залежності?

Деякі люди намагаються приглушити біль алкоголем, іншими психоактивними речовинами, азартними іграми тощо. Це не слабкість — це спроба впоратись. Але вона часто веде до глибшої ізоляції.

У такому разі важливо створити простір, де людина може просто бути собою — без необхідності бути сильним/ою. Водночас тут має бути й розуміння, що без фахової допомоги вже, можливо, не обійтись. Комплексна підтримка, зокрема психологічна й медична, у таких випадках особливо необхідна. Замість докорів скажіть: «Я бачу, що тобі складно. Я не засуджую — я хвилююся. Якщо захочеш — я поруч. Ми разом знайдемо людей, які можуть допомогти». Більше про ігрову залежність та як допомогти собі читайте у нашому матеріалі за посиланням.

Стійкий тил — це теж про опори

Якщо ви поруч із захисником/цею, ви ведете свій бій: за родину, за любов, за себе.

Ваша втома — реальна. Ваша тривога — обґрунтована. Ваш біль — справжній. І вам теж потрібна підтримка! Зміцнюйте себе, дбайте про свій ресурс, не бійтеся звертатися по допомогу, бо ви — частина спільної сили.

Просити про допомогу — це не слабкість. Це спосіб не залишитись із болем наодинці. Іноді саме ви можете сказати: «Я не знаю, як допомогти, але знаю, що тобі боляче. І що є фахівці, які зможуть підтримати так, як я не вмію. Але я все одно з тобою».

Громадська організація «Вільний вибір» надає безоплатну психологічну допомогу військовим, ветеранам та їхнім близьким: індивідуальні консультації, психотерапевтичні та освітні групи, виїзні відновлювальні ретрити, підтримка для дітей, допомога психіатрів та фахівців із залежностей.

Справжня підтримка — не в порадах, а в присутності. Бути поруч, коли страшно, коли важко, коли незручно і не знаєш, що сказати. Коли здається, що не пускають і не достукатись. Бути — з любов’ю, без вимог та очікувань. Не обов’язково говорити багато, важливо — бачити. Не обов’язково щоразу питати «як ти?», іноді достатньо просто приготувати чай. Прийняти, що поруч — нова людина. І водночас — все та ж, рідна. Втомлена, пошарпана, проте жива. І така, що хоче бути почутою.

Повернення з війни — це спільна дорога. Без мапи, але з надією. Якщо ви дочитали до цього місця — збережіть цю статтю. Можливо, одного дня вона буде потрібна вам або комусь поруч. Поділіться текстом із тими, хто зараз чекає. Можливо, саме ці слова допоможуть триматися — і тим, хто на війні, і тим, хто поруч. А якщо ви або ваші близькі потребують підтримки — не бійтесь звертатись до фахівців. Є ті, хто допоможе пройти цей шлях. Ви не самі.

Більше за темою:

#війна #жіноче

Болісні менструації, інфекції та патологічні виділення: як жінкам у війську допомогти собі за екстремальних умов

#військовим #жіноче

Для жінок у війську: як подбати про комфорт і гігієну під час менструацій

#військовим #суглоби

Біль у спині та суглобах: як допомогти собі, перебуваючи на службі?

#військовим #чекапи

Як стати опорою для близької людини у війську?