Бережи себе

Війна принесла біль, смуток, невизначеність, втрати, тривоги й виклики в кожну родину, в різний спосіб, але торкнулася всіх. Попри те, що може здатись, що діти нормально реагують на події та добре адаптуються, варто зважати, що вони все розуміють, роблять свої висновки та є напрочуд вразливими. А тому дорослим важливо навчитись чутливо говорити з дітьми про війну та страшні речі, які з нею пов’язані, як-от про смерть, втрату близької людини, втрату дому, постійне відчуття небезпеки та інші. Спільно з психіатринею Юліаною Маслак з’ясовуємо загальні орієнтири в цьому складному питанні.

Через війну перед нами постала величезна кількість питань щодо майбутнього та як його надалі будувати. На деякі з цих питань дорослі також не мають відповідей, якісь відповіді дуже важко й болісно прийняти, деякі потребують часу. Є й такі, що ми нескінченно відкладаємо. Природно, що діти мають також безліч питань щодо війни, минулого чи майбутнього країни та сім’ї зокрема. У цей час важливо бути разом і спільно знаходити рішення, бачити спільну дорогу. І підтримуючи один одного, пройти крізь усі виклики війни разом. Важливо відчувати та чути дитину, дослухатись до її потреб, зокрема емоційних. І ніколи не залишати її наодинці зі страхами та питаннями, що стосуються реальності.

Кілька порад, які допоможуть побудувати з дитиною розмову про війну:

Говоріть із дітьми відповідно до їх віку.

На жаль, тут не існує універсальних правил. Школярі молодшої школи та випускники, наприклад, матимуть напрочуд різні думки та розуміння ситуації. Спробуйте для кожного й кожної знаходити окремий чутливий підхід. Намагайтесь називати речі своїми іменами, уникайте виразів на кшталт «полетів/ла на небо», «він/вона тепер у кращому світі», «ми його/її втратили». Це може тільки заплутати та налякати дитину. Будьте чесними. Будьте поряд.

Відповідно до віку дитина може по-різному сприймати реальність, зокрема смерть:
→ дітям до 5 років незрозуміло, що смерть — це назавжди. Через це вони можуть часто перепитувати, коли близька людина, яка померла, повернеться, потребувати більшої уваги від дорослих поряд;
→ діти віком 6-11 років усвідомлюють, що смерть — це щось постійне. Їх це може лякати, зокрема чи не може це статись з іншими близькими. Вони можуть гніватись, відчувати фізичний дискомфорт або біль, ставити дуже багато питань про те, як це сталось. Це їх спосіб пережити втрату, будьте терплячими;
→ підлітки від 12 років і старше повною мірою розуміють, що таке смерть. Вони можуть думати про те, що якщо це станеться і з ними. Їх переживання можуть виражатися через гнів, апатію, надмірну вдумливість, відстороненість, зниження концентрації тощо.

Почніть розмову першими, будьте відкритими до обговорення теми війни.

Природно, що дітей цікавить, що відбувається та яке ставлення й думки мають важливі для неї дорослі щодо ситуації довкола війни. З чого почати обговорення?

→ Запитайте, що дитина знає про ситуацію або конкретну подію. Не варто приховувати від дитини правду або брехати у сподіванні захистити. Більшість дітей так чи інакше отримують інформацію зі ЗМІ, соціальних мереж чи від однолітків. Не маючи можливості обговорити правду з близькими дорослими, дитина може мати викривлені уявлення про реальність, робити неправильні висновки, підпадати під вплив інших, плекати думки, що травмують та боятися поділитися цим із вами.

Якщо ви не знаєте дитину, з якою розмовляєте, пам’ятайте, що є діти, яких війна торкнулась дуже глибоко — втратою дому чи рідних — будьте чутливими до цього. Не варто ставити уточнювальних запитань, особливо щодо почуттів дитини, розпитувати про сім’ю чи рідне місто. Довіртеся дитині, вона сама поділиться тим, що її турбує. Інколи достатньо просто побути поруч і помовчати разом.

Водночас не менш важливо проявляти свої почуття перед дитиною, зокрема показувати, що вам теж може бути сумно або страшно, проте ви поруч і готові про це поговорити.

→ Якщо ви впевнені, що знаєте, що думають чи відчувають діти, то це, швидше за все, не так. Запитайте дитину, як вона ставиться до подій навколо війни в Україні. Спробуйте створити безпечний простір для розмови про турботи, страхи та невизначеність. Дитина почуватиме себе в безпеці, коли ви спокійні, готові слухати зацікавлено, ставити питання й коментарі в неосудливий спосіб. Адже всі ми можемо ділитись вразливістю в середовищі, де нас приймають, і де ми не відчуваємо загрози. Зважайте, що почуття дітей можуть бути не такими, які ви очікували.

→ Заплануйте кілька розмов, якщо бачите, що дитині хочеться дізнатися більше та/або ділитися з вами. Будьте терплячими й уважними до всіх запитань. Так діти відчуватимуть, що зможуть звернутися до вас. Пам’ятайте про взаємну довіру, повагу та відкритість.

Спробуйте шукати відповіді на запитання разом.

Важливо показати дитині, що ви також не знаєте відповіді на всі виклики, проте думаєте про це та продумуєте варіанти дій. Можна спільно обговорити ситуації, які турбують, та які можуть бути рішення. Підготовка до різних сценаріїв подій надасть почуття впевненості та безпеки, наскільки це можливо за даних умов.

Шукайте відповіді разом: у творчості, поезії, піснях і поясненнях. Слухайте та ставте питання, аби дізнатися, як саме дитина розуміє ситуацію. Дитина може відчувати гостру загрозу, коли загрози нема.

Зважайте на почуття дитини.

Пам’ятайте: відповіді не завжди мають бути логічними й раціональними. Є речі, пов’ язані із почуттями та емоціями. Дайте простір їм бути. За запитаннями дітей часто стоять їх почуття — тривога щодо майбутнього, за батька, який може бути в полоні чи боронити країну у війську, смуток за втраченим домом і за рідними на окупованих територіях. Коли ми даємо простір почуттям, приймаємо та розділяємо їх — діти відчувають, що вони не наодинці з цими складними емоціями.

Це можуть бути різні почуття відповідно до ситуації та віку. Маленькі діти, почувши про війну, можуть турбуватися про власну безпеку. У такому разі обговоріть із ними план дій за різних ситуацій, вигадайте гру, аби щоразу під час повітряної тривоги спускатись до укриття, й це не було так травматично. Запевніть їх, що поруч із вами вони в безпеці.

Старші підлітки можуть замислюватися про призов на військову службу або виявляти зацікавленість у волонтерській діяльності. Відповідайте на їх запитання та підтримуйте їх відповідно. Допоможіть дітям виявити та подолати упередження, які вони можуть мати щодо інших через місце народження чи мову, якою вони розмовляють. Плекайте повагу до всіх людей.

Завжди давайте надію та говоріть про цінності.

Надія — це не псевдооптимізм. Існує упередження, що мати надію — це мати впевненість, що все буде добре, і все погане скоро закінчиться. Проте псевдооптимістичні завірення ведуть до розчарування та втрати довіри. Дітям важливо розуміти, що є біль, втрати й можуть бути ще. І що ми не знаємо, коли війна закінчиться. Давати надію означає обговорювати, що ми живемо в час, коли твориться історія, ми боремось зі світлом і любов’ю в серцях за свою землю та своє майбутнє. І якщо ми триматимемось разом і підтримуватимемо один одного, все вдасться.

Джерела

ЮНІСЕФ

Більше за темою:

#дитяче #ментальне

Довіра й турбота: як порозумітися з дитиною й мати наповнені стосунки?

#ментальне #пологи

Страх та інші емоції — як психологічно налаштуватися на пологи?