7 міфів про ВІЛ/СНІД, які ви досі можете вважати фактами

Опубліковано: 29.11.2023

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

1 грудня щорічно відзначають Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІДом. Ми вже писали про те, як вберегтися від цієї хвороби, які є шляхи передачі й варіанти тестування. Проте в цій стигматизованій темі досі так багато міфів, що не буде зайвим розвіяти деякі з них. Матеріал підготовлено спільно з сімейною лікаркою, тренеркою з питань консультування й тестування на ВІЛ Дариною Дмитрієвською.

Завдяки багаторічним науковим дослідженням ми наразі досить багато знаємо про вірус імунодефіциту людини. А отже, можемо відкинути деякі поширені страхи, адже інформація — це наш захист.

Міф 1. ВІЛ та СНІД — це синоніми.

Варто розмежовувати ці поняття. Тони дезінформації, які ми отримували з дитинства, змішали їх докупи. Нумо з’ясовувати, що до чого.

ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) — це власне назва збудника, який передається людині. ВІЛ-інфекція означає стан, при якому вірус наявний в організмі. Він може ще не викликати відчутних симптомів чи змін у функціонуванні органів. Може статись, що захворювання роками протікає безсимптомно. Саме тому неможливо за зовнішнім виглядом людини сказати, що у неї немає ВІЛ.

Коли ж починають розвиватися симптоми враження органів вірусом, говорять про синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Цей комплекс симптомів теж має різні стадії. Сучасне лікування допомагає значно покращити стан людини, навіть якщо розпочати терапію не на перших етапах розвитку хвороби. Втім, що раніше пацієнти/ки отримують лікування, то меншої шкоди вірус завдає організму.

Міф 2. Люди з ВІЛ помирають рано.

Як ми вже з’ясували, вірус може роками, а то й десятиліттями жити в організмі, не викликаючи симптомів. Проте без належного лікування наступає стадія СНІДу. Якщо не вдаватися до терапії й надалі, це дійсно може призвести до ранньої смерті.

Проте сучасна медицина досягла величезних успіхів. Люди з ВІЛ, які отримують лікування й ретельно його дотримуються (не переривають курс і загалом піклуються про своє здоров’я), проживають таке ж довге та якісне життя, як і ті, в кого ніколи не було ВІЛ. Часом вони навіть краще почуваються, адже приділяють своєму фізичному та ментальному стану особливу увагу, займаються спортом, збалансовано харчуються та достатньо відпочивають.

Люди з ВІЛ, які проходять терапію, також можуть мати повноцінне сексуальне життя. Адже вони досягають такого рівня вірусного навантаження, при якому не можуть передати вірус своїм партнерам чи партнеркам.

Міф 3. Якщо вагітна має ВІЛ, то дитина також обов’язково народиться з ВІЛ-інфекцією.

Це теж не так: за даними Центру громадського здоров’я України, ризик передачі ВІЛ від матері до дитини за умов профілактики складає від 0% до 2%, за її відсутності — від 20% до 45%.

Кількість ВІЛ-позитивних вагітних в Україні станом на 2022 рік склала 1 416 жінки. У 30% випадках інфекція була виявлена вперше під час вагітності. З-поміж них ВІЛ вперше зафіксували під час пологів або після пологів в 11,3% жінок. Це вдвічі перевищує показники попередніх років і може бути пов’язано передусім із повномасштабним вторгненням, адже це значно ускладнило доступ до вчасного тестування для багатьох жінок. Окрім того, зросла кількість випадків сексуального насильства. Проте якщо інфікування виявляють під час вагітності, то здебільшого вдається запобігти зараженню дитини за умови вчасного призначення антиретровірусної терапії.

Маля народжується здоровим, хоча й не може харчуватися материнським молоком. Якщо ж ВІЛ-позитивний статус не виявлений аж до пологів або жінку інфікували після тестувань під час вагітності, то ризик передачі інфекції дитині зростає. Хоча також не є стовідсотковим.

Міф 4. ВІЛ передається з поцілунками та слиною.

Насправді вірус може передаватися через такі рідини:

→ свіжу кров (для передачі має бути видима крапля крові);
→ вагінальний секрет;
→ сперму та змазку;
→ грудне молоко;
→ від матері до дитини (якщо вагітна не приймає відповідну терапію).

Якщо у вас і партнера/партнерки немає в роті свіжих відкритих великих ран, з яких активно тече кров і може потрапити від однієї людини до іншої, то ви в безпеці під час поцілунків. А якщо є, то навряд вам спаде на думку цілуватися в цей момент. Цілуватися, обійматися, користуватись спільними предметами побуту з людиною, яка живе з ВІЛ, можна і є цілком безпечним.

Міф 5. Я не можу заразитися ВІЛ через оральний секс.

Ризик інфікування ВІЛ під час орального сексу є, хоча він дійсно дуже низький. Відомі лише поодинокі випадки, і вони мали додаткові несприятливі обставини (порушення цілісності слизової рота однієї людини та велика кількість вірусу в рідинах іншої). 

Проте при оральному сексі дуже легко передаються інші захворювання (сифіліс, гонорея, хламідіоз, мікоплазмоз, трихомоніаз). Тому важливо регулярно тестуватися, а також використовувати бар’єрний захист, особливо з новими партнерами та партнерками.

Міф 6. У мене немає симптомів — значить я здоровий/а.

Ми вже писали вище, що прихована (латентна) стадія ВІЛ-інфекції може тривати роками. Протягом цього часу людина не матиме жодних ознак захворювання. А коли вони з’являться, то будуть зовсім неспецифічними, особливо на початкових етапах. Тому так важливо регулярно проходити тестування раз на рік, адже терапія, призначена в момент, коли вірус ще не завдав практично ніякої шкоди, є найефективнішою.

Міф 7. Якщо тест після потенційного зараження негативний, значить я точно здоровий/а.

Підступність ВІЛ у тому, що після інфікування ми далеко не одразу можемо виявити вірус. Більшість загальнодоступних тестів виявляють антитіла до вірусу лише через 3 місяці після інфікування. Є також тести четвертого покоління, які дають змогу встановити факт зараження вже за 2 тижні, однак вони досить вартісні й доступні не всюди. Як правило, ці тести використовують для максимально швидкого тестування вагітних. 

Проблема в тому, що якраз у період серонегативного вікна (коли тести не показують позитивного результату) в крові міститься найбільша кількість вірусу. Він активно розмножується: такою високою його концентрація вже не буде ніколи, окрім останньої стадії нелікованого СНІДу. У цей період інфікована людина максимально заразна для потенційних партнерів та партнерок. 

Тож, перш ніж переходити до сексу без презерватива, недостатньо один раз здати тест. Якщо перший виявився негативним, варто зробити його повторно через три місяці, за умови відсутності будь-яких ризиків інфікування в цей період. Якщо і другий тест негативний, можна стверджувати, що вірусу в організмі немає.

Пройти тестування на ВІЛ українці/ки можуть швидко і безплатно. Ось найкращі варіанти:

→ Швидкий тест у сімейного лікаря або лікарки. За медичною реформою амбулаторії сімейної медицини забезпечені тестами по крові, які дають точний результат вже за 10–30 хв.

→ Офіси організацій, що займаються протидією епідемії ВІЛ, пропонують безплатне анонімне тестування: Фонд Олени Пінчук, AIDS Healthcare foundation (AHF) тощо.

→ Кабінети «Довіра» є в більшості населених пунктів, їх найчастіше можна знайти на території медзакладів. Там можна пройти тестування на ВІЛ, отримати фахову консультацію щодо профілактики та лікування.

Чи всі ці міфи були для вас очевидно неправдивими? Поділіться інформацією з друзями та поширюйте перевірені факти про ВІЛ-інфекцію. Саме це допоможе нам швидше перемогти епідемію!

Автор/ка:

Дарина Дмитрієвська

Більше за темою:

«Король вірусів» не втрачає позицій століттями: що ми знаємо про грип і захист від нього?

Автор/ка: Роман Пономаренко

Ой, пече! Чому виникає печія та як із нею боротися?

Автор/ка: Наталія Бушковська

Алергія на… холод? Так, буває і таке!

Автор/ка: Наталія Бушковська

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: