Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
опубліковано: 21.03.2025
Налбуфін: чому опіат сумнівної ефективності й досі так легко дістати в Україні?
З початком повномасштабного вторгнення серйозною проблемою для громадського здоров’я став препарат налбуфін. Нещодавно Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) заявило, що «постійно отримує звернення щодо необґрунтованого підвищення попиту та безконтрольного застосування налбуфіну».
За даними міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка, станом на 2024 рік понад 2,8 млн упаковок налбуфіну були продані в аптеках, що перевищує цей показник на рік раніше на 23%. Чому раптом виник такий попит на цей препарат та чим це загрожує? Шукаємо відповіді спільно з лікарем-анестезіологом Іваном Черненком.
Матеріал підготовлено в рамках співпраці з Фундацією ЗМІН.
Налбуфін — це опіоїдний анальгетик. Іншими словами, це препарат для знеболення, який впливає на опіоїдні рецептори нашого мозку. Як пояснює Іван Черненко, на початку «творці» препарату позиціювали його як анальгетик, який діє по типу морфію, проте набагато меншою мірою викликає такі побічні ефекти як пригнічення центрів дихання чи залежність. Проте все виявилось не так.
За даними найбільшої незалежної платформи з інформацією про ліки Drugs.com неналежне використання налбуфіну може спричинити розвиток залежності, а серед побічних ефектів виділяють головний біль, блювоту, сплутаність свідомості, пригнічення дихання тощо. Особливо це небезпечно для людей старшого віку та тих, хто має хронічні стани, пов’язані з роботою дихальної системи, як-от астму. Ба більше, профіль взаємодії препарату з іншими знеболювальними не дозволяє лікарям швидко надати ефективну альтернативу (наприклад, у військовому госпіталі), адже це може бути небезпечно для життя людини.
«Цей препарат створили в 80-х роках. На заході популярним він не став, а десь у 2010-х наша фарма його відкопала зі смітника історії. Він створює ілюзію дієвості, бо пригнічує свідомість. Людина спить і не кричить, тож видається, що їй не болить. Але це не так», — пояснює лікар.
«Маркетинг, до чого дуже агресивний», — каже Іван Черненко. А ще — доступність, яка виникла також і через ілюзію «безпечнішого аналога».
«Історія з налбуфіном дуже цинічна. Наприклад, в Одеській області є лише дві спеціалізовані аптеки, де можна придбати опіоїдні знеболювальні типу морфіну, наприклад для онкологічних пацієнтів. Обидві — в Одесі. Ізмаїл від Одеси розділяє понад 200 кілометрів. А налбуфін можна купити за рогом. І його призначають, зокрема, бо фармпредставники, отримуючи гроші за рекламу, переконують медичних працівників, що це “безпечний” опіат», — ділиться думками лікар Черненко.
Що можна і треба змінити?
Наразі МОЗ намагається контролювати ситуацію, відпускаючи налбуфін за електронним, а не паперовим рецептом. Втім, до списку наркотичних речовин його все одно вносити не планують. Суспільне, якому в міністерстві надавали коментар, нагадує, що у 2024 році в Україні аптеки продали три мільйони упаковок препарату, а рецептів на нього було виписано лише шість тисяч. З електронним рецептом сподіваються краще контролювати обіг препарату, проте Іван Черненко переконаний: це півзахід, й кардинально ситуація не зміниться:
«Це все ще звичайний рецепт, як умовно на антибіотик. Тобто немає складності в його отриманні. А лікарі й надалі можуть призначати його там, де він не потрібен»
Лікар-анестезіолог додає, що для дійсно ефективного контролю обігу цього препарату важливо також займатися темою спецаптек, зокрема розбудовою мережі. Звичайним аптекам це не вигідно, адже для цього потрібна спеціальна кімната, сейф, сигналізація, воєнізована охорона при транспортуванні тощо.
«Ну і серйозний фактор (проте це питання, принаймні поки, “не на часі”) — це гроші. Якщо відпускати налбуфін по типу морфію (як це і має бути), його продажі впадуть до нуля. А певним виробникам це не вигідно», — зазначає Іван Черненко.
Наразі у мережі шириться інформація про безконтрольне використання цього препарату від військових, бойових медиків. Про шкоду препарату та проблему його використання у війську пояснюють волонтери/ки та лікарі/ки.
Військові частіше отримують поранення, а значить — частіше потребують знеболення. Лікар-анестезіолог зазначає:
«Лікарні, зокрема і військові госпіталі, активно використовують цей препарат через вище зазначені причини, адже вирішувати проблему наркотичних засобів, які треба десь зберігати, списувати, контролювати хочуть далеко не всі»
Потрапляє цей препарат і в аптечки військових. Бойова медикиня під псевдо Саша Кись додає, що на початку війни, у 2014-2015 роках, слово «морфін» вважалось страшним, та й дістати його було нелегко. За кетамін тоді взагалі мало говорили (а на сьогодні це пріоритетний вибір):
На той час армія фактично функціонувала за радянськими стандартами. І відповідно — обирала налбуфін. За умов, коли держава не враховує реальні потреби, виникають ось такі проблеми. Замість адекватно вчити та забезпечувати нормальними препаратами, всім пропонували налбук (що є тим самим налбуфіном). Найстрашніше, що і деякі лікарі втиху радили мати цей препарат, щоб “больовий шок не вбив”. Хоча, нагадую, що больового шоку не існує.
Бойова медикиня пояснює, що страх — потужний механізм, який змушує мислити ірраціонально — тим більше, що міф про больовий шок живе і досі, а в ті часи взагалі не піддавався сумнівам:
«Люди у страху того самого болю, або у прагненні полегшити біль, котрий ще не настав, брали налбуфін до армії або здобували собі до аптечок. Ще значний вплив мали легенди про те, як поранені вмирали саме від болю і як важливо одразу зробити чарівну ін’єкцію. Наслідки мало кого цікавили. Тим більше, що ті, хто загинули від препарату, — розповісти цього не могли»
Також є постанова від 2014 року, що саме налбуфіном в аптечках для військових замінять знеболювальне, яке виготовляли в Горлівці. До того ж, на рівні чуток, від солдата до солдата, розповсюджувався міф: без налбуфіну пропадеш. На сьогодні активна робота такмедів та кваліфікованих лікарів, які не цураються ділитись знаннями, дещо покращила ситуацію, але все ще недостатньо. Як мінімум, тому що немає розуміння і серед командування: у 2022 році Командування Медичних Сил ЗСУ знову дало розпорядження закуповувати налбуфін і передавати його військовим частинам.
«Є чіткі протоколи лікування болю. І в жодному немає такого препарату як налбуфін. Станом на зараз він існує лише в акушерському стандарті для лікування дискоординованої пологової діяльності. І навіть в цьому випадку цей препарат лише варіант вибору», — акцентує лікар Черненко.
Якщо ж говорити про бойові умови, розглянемо для прикладу протоколи знеболення при бойовій травмі за міжнародними стандартами. Вони різняться залежно від стану пацієнта та інтенсивності болю, проте в жодному варіанті налбуфіну немає.
Наприклад, якщо біль від легкого до помірного, і поранений ще може вести бойові дії, то пропонується такий алгоритм дій:
→ військовий набір таблеток для лікування ран (CWMP):
→ парацетамол 500 мг (2 таблетки кожні 8 годин перорально);
→ мелоксикам 15 мг 1 раз на добу перорально.
Варто уникати приймання аспірину, ібупрофену, кеторолаку та інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗП), крім мелоксикаму, під час перебування в зоні бойових дій, оскільки вони перешкоджають згортанню крові.
Якщо ж біль середньої або сильної інтенсивності, проте в пораненого немає шоку, дихальної недостатності та передумов для їх розвитку, за протоколом варто використовувати оральний трансмукозний фентанілу цитрат (ОТФЦ) — 800 мкг.
Льодяник ОТФЦ слід помістити між щокою та яснами. Не потрібно його розжовувати!
Якщо ж біль сильний, і у пораненого геморагічний шок або дихальна недостатність або існує значний ризик розвитку цих станів, то рекомендовано дати кетамін 50 мг внутрішньом’язово чи інтраназально або 20 мг повільно струминно внутрішньовенно або внутрішньокістково.
Також Іван Черненко додає, що дуже важливо розрізняти гострий та хронічний біль. Проте в обох випадках налбуфін не потрібен. Це небезпечний препарат, який не надає адекватного лікування.
«До того ж у налбуфіну швидкий час виведення і на добу його треба більше, якщо порівнювати з морфіном. У результаті, ризик залежності при використанні налбуфіну навіть більший, ніж при морфіні. Якщо спрощено, то ризик залежності від опіатів тим більший, чим вища була використана сумарна доза, наприклад, під час лікування», — зазначає анестезіолог.
Передусім варто звернутися до нарколога та/або психіатра. Якщо ви відчуваєте, що вам важко це організувати, поділіться цим принаймні з тими людьми, яким довіряєте, та попросіть вам допомогти.
Лікар-анестезіолог Іван Черненко зазначає:
«Якщо йдеться про залежність у чинного військового, людину направляють у госпіталь, а далі — в психіатричний стаціонар. Проте військові часто це приховують, відкрито про вживання мало хто говорить. Зазвичай вживають метадон або трамадол, але це ті люди, хто і до служби мав залежність. А от на налбуфін “сідають” вже в армії, особливо після поранення. А після демобілізації ці люди залишаються з проблемою сам на сам»
Закликаємо не мовчати, не боятись озвучити цю проблему та шукати допомогу.
Цей матеріал створено виключно з освітньою метою, подана тут інформація не є медичною рекомендацією.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: