Як вберегти себе та близьких від розладів харчової поведінки?

Опубліковано: 22.03.2023

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Немає однієї конкретної причини розвитку розладів харчової поведінки. Це майже завжди наслідок одночасного впливу кількох факторів. Проте це не означає, що ми нічого не можемо вдіяти, щоб запобігти розвитку цих розладів у себе та близьких.

І якщо з генами, спадковістю та вродженими особливостями обміну речовин боротись марно, то впливати на харчові звички, ставлення до тіла, самооцінку та на контент, який споживаємо, ми можемо завжди. Спільно з психологинею Богданою Валігурою ми вже розповідали, як розпізнати розлади харчової поведінки. Сьогодні з’ясовуємо, як запобігти їх розвитку.

Здорові харчові звички

Це дуже цікава та обʼємна тема. Якщо зібрати все найголовніше в тези, то це:

→ збалансоване та різноманітне харчування відповідно до потреб організму;

→ споживання продуктів без їх розподілу на “хороші” та “погані”;

→ відсутність харчових обмежень, дієт і примушень, окрім випадків медичних показів;

→ відсутність зацикленості на їжі.

Харчові звички формуються в родині, тому один зі способів попередження розладів харчової поведінки — з’ясувати для себе, що має включати збалансований раціон та впровадити це в харчування вашої сім’ї. Це набагато простіше та дешевше, ніж може здаватись на перший погляд. Прочитати про це більше можна в книзі біологині Дарки Озерної “Ви це зможете”.

Ставлення до тіла

Ми маємо пам’ятати, що головна функція нашого тіла — не відповідати інстаграмним трендам, а давати змогу жити повноцінне життя.

Тіло дозволяє нам жити, рухатись, насолоджуватись, відчувати. Без тіла існування людини неможливе. Завдяки функціонуванню тіла (організму) ми можемо насолоджуватись прогулянкою, обіймами з близькими людьми та смаком улюбленої страви.

Проблеми починаються там, де ми фокусуємось тільки на зовнішніх характеристиках тіла. Зокрема на тих аспектах, що нас не задовольняють. Водночас людина ігнорує всю ту красу, що є в тілі, та всі ті можливості, які воно нам надає.

Ми маємо бути обережні в оцінювальних судженнях та заявах як щодо власної зовнішності та форми тіла, так і стосовно інших людей. У практиці я неодноразово зустрічала випадки, де ніхто з близьких не критикував зовнішність моїх пацієнтів/ок, проте вони неодноразово були свідками самокритики членів/кинь родини. Зокрема фраз на кшталт “оце я товста, треба закрити собі рота та повісити замок на холодильник” або критичних коментарів щодо зовнішності інших людей: “Вона так набрала вагу, це жах! Чому вона не стежить за собою?”.

Попри те, що подібні висловлювання не були адресовані моїм клієнтам/кам, це формувало переконання, що виглядати треба тільки певним чином. Усе, що не вписується в той “стандарт”, буде засуджено.

Тому безоцінність дуже важлива в запобіганні розладам харчової поведінки як у себе, так і в близьких.

Самооцінка

Коли самооцінка будується тільки навколо одного аспекту особистості, як-от форми та вигляду тіла, це призводить до зацикленості та хиткості самооцінки. Якщо цей аспект не відповідає очікуванням людини, може виникнути відчуття розчарування в собі, спустошення та безнадії.

У такому стані ми стаємо дуже вразливими. Тому треба усвідомлювати, що кожен і кожна з нас мають багато граней особистості. Зовнішність і форма тіла — лише одна з багатьох. Я рекомендую зробити просту вправу — виписати всі аспекти, з яких складається ваша самооцінка.

Наприклад:

→ я в навчанні чи кар’єрі;

→ я як мама/батько, донька/син, дружина/чоловік, подруга/друг;

→ я і моя турбота про власне здоров’я тощо.

У кожного й кожної ці аспекти будуть різними. Випишіть їх та спробуйте зрозуміти, які сильні та слабкі сторони ви маєте в цих гранях вашої особистості. Мати слабкі сторони — цілком нормально й не означає, що ви маєте кинути всі сили на їх виправлення.

Варто навчитися приймати те, що всі ми маємо сильні та слабкі сторони. І це прекрасно. Бо саме це й робить кожного та кожну з нас неповторними.

Основою адекватної та здорової самооцінки є розуміння, що я вартий/а любові та поваги вже такий/а, як є. Для цього мені не потрібно худнути або набирати вагу, відповідати якимось іншим соціальним стандартам тощо. Якщо ви хочете краще розібратись у темі самооцінки, раджу прочитати книгу “Самооцінка” Метью Маккея та Патріка Фаннінга.

Свідомо обираємо контент

Усвідомлюємо ми це чи ні, але мозок вважає за норму те, що людина бачить навколо. Зараз ми багато часу проводимо в цифровому просторі — від залипання в соціальних мережах і до перегляду серіалів проти ночі. Якщо візуальні образи, які ми там бачимо, здебільшого транслюють тиранію ідеальних тіл, з кубиками преса й нульовим ступенем целюліту після народження трьох дітей, то мозок саме це і сприймає за норму. Хоча статистично такі форми навіть до народження дітей, за регулярних фізичних навантажень та збалансованого харчування зустрічаються не так часто. Проте мозок людини погано сприймає статистику, на відміну від візуальних образів.

Варто уважно стежити за візуальним контентом, який ми споживаємо й пильнувати, чи не стала тиранія “ідеальних тіл” нормою для вашої стрічки.

Додавайте контент із різною красою — приклади людей, які живуть наповненим цікавим життям із різними фігурами, вагою, віком тощо. Це допомагає зрозуміти просте й неочевидне твердження, що краса буває різною. А рівень щастя та успіху не корелює з розміром одягу чи наявністю кубиків преса. На цю тему є цікава, але складна книга Наомі Вульф “Міф про красу”. Читати може бути важко, проте вона чудово заходить в аудіоформаті.

Турбуйтеся про своє тіло та будьте вдячні йому за те, що воно гарно вам служить та дає можливість насолоджуватись життям. Будьте свідомими й бережіть себе.

Якщо хтось із ваших близьких має розлад харчової поведінки, потурбуйтесь про своєчасне звернення до спеціаліста/ки. Будьте опорою та підтримкою близьких на шляху до одужання.

Автор/ка:

Богдана Валігура

Більше за темою:

«Всі люди ок, а я якась невдаха»: як не порівнювати себе з іншими?

Автор/ка: Експертки Центру когнітивно-поведінкової терапії

Ідеально або ніяк: що таке перфекціонізм та як це впливає на здоров’я людини?

Автор/ка: Експерти/ки Центру когнітивно-поведінкової терапії

«Я не почуваю себе щасливим/ою»: як позбутись синдрому «вічного суму»?

Автор/ка: Експерти/ки Центру когнітивно-поведінкової терапії

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: