Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
опубліковано: 15.08.2025
Помідори на балконі та прогулянки в тіні дерев: як природа може підтримати
Глибшого й об’ємнішого образу, ніж природа, в українській культурі годі й шукати. І події останніх століть, коли ми вимушені обороняти свою свободу та незалежність, лише підсилюють цінність цього символу. Наші предки ставились до природи та землі зокрема як до божества, таким чином осмислюючи закони всесвіту та свою роль у ньому. Ба більше, для українців земля та зв’язок із нею стали частиною ідентичності.
«Емоційна та фізична залученості, які передбачає праця на землі, означають, що з часом вона переплітається з нашим відчуттям ідентичності. По суті, вона може бути її захисною частиною, яка стане для нас буфером у складні моменти», — пише психотерапевтка, психіатриня та садівниця Сью Стюарт-Сміт у своїй книзі «Садотерапія. Як позбутись бур’янів у голові».
Від розкуркулення та Голодомору до збору врожаю на замінованих південних полях та донецького степу, висадженого на київському балконі — цей символ міцно вплетений в українську ідентичність та боротьбу за право бути. У час великої війни природа та садівництво зокрема стали тим прихистком, де багато хто з нас віднаходить спокій та опори. Як це працює з погляду науки та чому зв’язок із природою стає чимдалі відчутнішим для нашого добробуту, пояснюємо у спільному матеріалі з Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара».
Проводити більше часу в оточенні зелені та води, прислухатись до звуків природи чи бодай вмикати їх у записі, щоби ліпше сконцентруватись на роботі — такі поради в комплексі з іншими практиками можна часто почути від фахівців/чинь із психічного здоров’я. Кожен і кожна з нас принаймні на короткий час відчували вплив природи на свій ментальний стан. Водночас є дослідження, які підтверджують цей зв’язок на фізіологічному рівні. Наприклад, свіжа робота, де вивчали вплив зелених просторів на розвиток мозку та когнітивні навички, показала, що в мозку дітей, які розвиваються в оточенні зелені, відбуваються структурні зміни — збільшується кількість сірої речовини в певних ділянках і покращується цілісність білої речовини. Зелень у середовищі сприяє поліпшенню пам’яті та концентрації. Цікаво, що результати є більш значущими для позаміських просторів із лісом, якщо порівнювати з міськими парковими зонами.
«Заспокійливий» вплив зеленого кольору можна використовувати й у доволі практичних цілях. Наприклад, для зменшення тривожності та больових відчуттів перед та під час інвазивних медичних процедур, як-от у стоматології. Ба більше, зелений колір може допомогти давати раду з хронічним болем, зокрема стимулюючи утворення ендогенних (внутрішніх) опіоїдів. Уже існують дослідження, як світлова зелена терапія впливає на сприйняття болю, що у перспективі може стати помічним для пацієнтів/ок, які вимушені довгостроково приймати сильні знеболювальні.
Серед природних кольорів варто згадати й синій — колір неба та водних просторів. У звіті Всесвітньої організації охорони здоров’я, наприклад, ідеться про те, що такі параметри, як відкритий простір, динаміка (хвилі або течія) та безпека, які асоціюються з відтінками синього, поліпшують загальний ментальний стан людини.
Традиційна культура українців зростає на природі, живиться її силою та звеличує її. Відповідно, зв’язок із природою поліпшує настрій, наснажує радістю життя, а через фольклорні образи-архетипи зцілює та відновлює.
— зазначає Ярослава Музиченко, етнологиня, наукова співробітниця Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Далі — пряма мова науковиці.
Природа живе в нашій мові: всі її явища мають назви, ба більше — вони олюднені. Сонечко «ходить та усміхається», вітерець «мандрує», веселка «п’є воду», а дощ «періщить», ніби живлющою галузкою верби. Один із жанрів фольклору присвячений запросинам сонця й дощу. Це, наприклад, заклички: «вийди, вийди, сонечко…». До речі, в текстах закличок до дощу зберігся відгомін стародавнього ритуалу. Заманювання дощу «дощику, дощику, зварю тобі борщику» побутувало багато століть тому.
Явища природи в народній культурі поєднуються з міфологічними образами. Блискавка — це стріли Перуна або ж вогненна колісниця святого Іллі, з якої він стріляє по чортах. Місяць — чоловік сонця, а зірочки — їхні діти. Водночас психологічний стан і почуття людини описуються як дзеркало певних проявів природи:
«Стоїть явір над водою, на яр похилився.
На козака пригодонька, козак зажурився…»
За сонячним річним циклом зміни у природі стають святковими. Різдво, Великдень, Зелені свята, Купало — в усіх подібних святах ми бачимо зустріч і проводи предків, які стали «дрібним дощиком», «ласкавим леготом», «сонячним промінчиком». На Зелені Свята в людські домівки приходить ліс. Долівки встеляють запашною травою, за образи затикають любисток, руту, м’яту, ворота замаюють кленом і липою. А на Поліссі цього дня справляють унікальний обряд — водіння Куста. Дівчину прикрашають гілками клена й липи, на голову їй одягають розкішний вінок із зелені. І так водять від хати до хати, ніби колядують, приспівуючи:
«Ой, а ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого кльону.
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту та хоч півзолотого!»
З року в рік людина проходить цей річний цикл свят, щоразу оновлюючись, асоціюючи себе з природою та уявно єднаючись із нею через обряди. І так долає травми втрат. Адже природа, яка тужить дощами восени й завмирає на зиму, все одно навесні оживає, а влітку знову дає плоди.
Відчуйте цей віковічний зв’язок, відвідавши онлайн-виставку «Правічні» — історію про дерева, яку «оповідають» твори українського народного мистецтва. Кожен із них — свідчення любові українців до природи, символ нероздільності людини та землі. В онлайн-експозиції представлені світлини експонатів 18-20 століть зі збірки Музею Івана Гончара. А глибше пізнати побачене допомагають факти від WWF-Україна про значення й цінність найстаріших лісів, що потребують особливої охорони. Переглянути виставку «Правічні» можна онлайн українською та англійською мовами у будь-якому куточку світу за покликанням.
Позитивний вплив природного середовища на різні аспекти здоров’я є безсумнівним. Попри безліч досліджень, які це підтверджують, наразі немає однозначної наукової думки, як це працює. Швидше за все, ідеться про багатофакторний вплив. Наприклад, перебування на природі часто асоційовано з фізичною активністю (йога, прогулянки, пробіжка тощо), що, своєю чергою, є суттєвим складником фізичного та ментального здоров’я. А також з налагодженням циркадних (добових) ритмів — внутрішнього біологічного «годинника». Кількість світла, яку ми отримуємо протягом дня, впливає на якість сну, гормональні процеси, відчуття голоду й насичення, пильність тощо.
Кольори, звуки та запахи природи допомагають давати раду стресу. Коли ми стресуємо, активується симпатична нервова система: пришвидшується пульс, рівень глюкози в крові та тиск зростають. Це автоматичні реакції, які потрібні нам, аби адекватно відповідати на стимул, бути «в тонусі». Проте умови сучасного життя вносять свої корективи — як наслідок, стрес стає хронічним і руйнівним для організму. Дослідження показують, що навіть п’ятихвилинне споглядання природи призводить до вирівнювання таких показників, як дихання, частота серцевих скорочень та артеріальний тиск. Примітно, що подібний ефект зберігається і при використанні фото, звуків або ж віртуальної реальності, яка занурює в природу. Це означає, що коротка прогулянка або принаймні відео зі звуками природи може зменшити вплив стресу на організм. У перспективі це ефективний і, найголовніше, доступний для всіх спосіб профілактувати хронічні стани, які розвиваються через хронічний стрес.
За даними свіжого метааналізу, де до уваги брали роботи про вплив природного оточення на самопочуття людей із психічними захворюваннями, навіть короткочасне перебування на природі (принаймні 10 хвилин щодня) має значний вплив на пацієнтів із такими станами, як депресія, сезонний афективний розлад, біполярний розлад, стрес-асоційовані стани, тривожність, розлади харчової поведінки, ПТСР та інші. Також є роботи, присвячені тому, як взаємодія з природою може зменшувати відчуття самотності, яку називають хворобою 21 століття.
На початку 90-х років минулого століття з’являється концепція так званих «терапевтичних ландшафтів» як частина розбудови культурної географії. У це визначення провідний географ Вілберт Геслер укладав сукупність соціальних та природних контекстів у певному місці, які сприяють покращенню самопочуття. Науковець досліджував три локації, відомі як «місця зцілення» протягом століть: Епідавр (Греція), Бат (Велика Британія) та Лурд (Франція). І дійшов висновку, що місце набуває таких рис виключно через поєднання великої кількості факторів, як-от соціальних взаємодій і підтримки, природного ландшафту та архітектури, очікування «зцілення», символів, які підсилюють вірування та сприйняття, можливість для людини побути наодинці з собою, залучення різних органів чуттів та багато інших. Водночас у той час, як для однієї конкретної людини перебування в певному просторі може сприяти відновленню, для іншої — це може не мати ніякого ефекту.
Концепція терапевтичних ландшафтів знайшла відгук у сфері допомоги людям, які мають діагностований посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та проходять відповідне лікування. Дослідження показують, що чим більше часу ветеран/ка проводять на природі, тим їхні симптоми стають менш вираженими, що може застосовуватись як додатковий інструмент у процесі посттравматичного відновлення. Шведський учений Роджер Ульріх досліджував, як вид з вікна впливає на пацієнтів у післяопераційний період. Цікаво, що люди, які бачили з палати небо й дерева, одужували швидше, мали менше ускладнень і потребували менше знеболювальних, якщо порівнювати з тими, хто мав ідентичну медичну історію, проте у вікно спостерігав цегляну стіну. За ґрунтовні дослідження у цій сфері Ульріха називають батьком науково-обґрунтованого дизайну закладів охорони здоров’я.
Тут варто згадати й провідного британського нейрохірурга та письменника Генрі Марша, який активно популяризує створення «садів зцілення» (healing gardens) на базі медичних установ — передусім, щоби створити для пацієнтів/ок середовище, що підтримує, заспокоює та наповнює. Адже лікування — це багатофакторний процес. І сірі безликі стіни, темні коридори, неможливість прогулятись на свіжому повітрі та поспостерігати за природою можуть гальмувати процес відновлення. Генрі Марш облаштував сад для пацієнтів та їхніх близьких у лікарні St. George у Лондоні, а також у дитячій лікарні у Дніпрі.
Робочий день після обстрілів, тривога за близьких і майбутнє, хронічний стрес — ми потребуємо відновлення повсякчас. А тому такі приклади, як офіс Google у Цюриху (Швейцарія), облаштований із фокусом на природу або офіс Microsoft в Осаці (Японія), де за основу дизайну взяли головну водну артерію міста — річку Йодо — надихають до змін підходів і ставлення до робочого місця й ритму життя.
На зараз не існує однозначної відповіді щодо того, що стоїть за таким впливом природи на добробут людини. За теорією зменшення стресу, яка веде свій розвиток ще з 80-х років минулого століття, це може бути пов’язано з особливостями сприйняття. Позаяк мозок людини еволюційно формувався в природному середовищі, на обробку природних стимулів, як-от спостерігаючи за качками в озері чи колиханням дерева від вітру, ми витрачаємо в рази менше внутрішніх ресурсів, аніж на опрацювання урбаністичного ландшафту та його змінних. Саме тому зелені простори зі звичними для мозку стимулами дають змогу «відпочити».
Зв’язок із природою — це не тільки про споглядання. Що більше органів чуттів ми залучаємо, тим більше користі та наповненості ми можемо отримати натомість. Наприклад, садівництво — це про роботу руками, про тактильні відчуття фактури землі та рослин, про простір краси та піклування. А ще — про тяглість та опору, адже часто піклування про родинний сад є елементом зв’язку з найближчими. У подкасті «Бегонії в агонії» журналістка та невтомна садівниця Віра Курико розповідає про свої стосунки з рослинами та загалом досліджує, як піклування про зеленят може підтримати. В одному з епізодів Віра згадує про фотокнигу Лалаге Сноу «Сади війни: подорож крізь війну у пошуках спокою» — збірку фотоісторій про сади та людей, які продовжують саджати й турбуватись, попри нищівний подих війни навколо. У цій книзі є історії з Афганістану, Іраку, Південного Судану, Сирії, України:
«Здається, ніби у війні, сад — це твій останній захист. І рано чи пізно може статись так, що тобі доведеться його покинути й почати все спочатку. Журналістка Лалаге Сноу не лізе до людей із камерою та питаннями про війну на кшталт “чи страшно вам тут”, “а чому ви не виїжджаєте”, а розпитує про рослини. І люди, які, можливо, ніколи би не стали говорити з журналістами, впускають її додому, показують свої сади і через ці сади розповідають свої історії. Питання “це ваш сад?” інколи досить, аби почати найтеплішу та найщирішу розмову у вашому житті».
Питайте у людей про їхні сади, саджайте свої, за можливості, та шукайте зелені місця, де ви можете віднайти для себе спокій і наповнення. Відновити стосунок із природою означає відновити стосунок із собою. Часто це найближчий і найпростіший спосіб себе підтримати.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: