Самотність — хвороба 21-го століття? Що ми знаємо про цей стан та його вплив на здоров’я

Опубліковано: 02.04.2024

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Наприкінці 2023 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила самотність «гострою загрозою глобальному здоров’ю», а також створила Комісію з соціальних зв’язків. В організації стверджують, що самотність не має кордонів і негативно впливає на всі аспекти здоров’я, добробуту та розвитку. Вплив такий значущий, що його можна прирівняти до 10-15 цигарок на день.

Чи все ми знаємо про самотність та її вплив на наше життя? Чому взагалі почуваємось самотніми? Як можна підтримати себе та подолати відчуття самотності, що так шириться в сучасному світі? З’ясовуємо спільно з психотерапевткою Анною-Марією Бресешер. Далі — пряма мова експертки.

У роботі над матеріалом я послуговуюсь науковими джерелами, а також книжкою норвезького філософа Ларса Фр. Свендсена «Філософія самотності», яку я щиро раджу прочитати кожному, кого торкається ця тема. В останні роки тема самотності все частіше з’являється в інформаційному просторі. Популярною є думка, що соціальні мережі роблять нас самотніми, адже відбирають час, що міг би бути спрямований на «живий» контакт. Правда в тому, що самотність — явище вкрай комплексне. І більшість наших уявлень про цей стан якщо не є хибними, то принаймні не є доволі точними.

Чи дійсно ми знаємо, що таке самотність?

Люди в усі часи намагалися осмислювати самотність, адже вона знайома кожному. Передусім самотність — це суб’єктивний емоційний стан людини, коли ми відчуваємо біль через відсутність близьких зв’язків. Можна почуватися самотньо наодинці, у натовпі, а можна й поруч із партнером/кою. Власне, почуття, а не те, скільки людей нас оточує, робить нас самотніми.

З філософського погляду самотність фундаментальна для людського існування. Ми потребуємо інших, проте зрештою завжди одні: ніхто, навіть найближча людина, як би не намагалась, не може до кінця розділити весь наш досвід. Ми живемо та помиратимемо одні. Це усвідомлення вимагає певної зрілості, але й дозволяє нам більш якісно будувати стосунки з іншими.

Самотність та усамітнення — в чому різниця?

Буває й так, що ми обираємо побути наодинці. І тоді йдеться про усамітнення — спосіб, у який ми беремо дистанцію з соціальним середовищем заради задоволення інших потреб. У такі моменти людина може відчувати не самотність, а навпаки — сповненість сенсами, спокоєм та гармонією. 

Наодинці ми можемо бути як задоволеними, так і глибоко нещасними. Важливо те, чи залишається відкритим шлях назад до інших.

Чому ж ми так себе почуваємо? 

Деякі дослідники поділяють самотність на хронічну, ситуативну та таку, що минає. Останню ми можемо час від часу відчувати під час галасливої вечірки чи в кав’ярні, коли приходимо та сідаємо за столиком одні. Ця емоція минає, не затримуючись у думках. 

Ситуативна самотність безпосередньо пов’язана зі змінами, які ми переживаємо: переїздом до нового місця, завершенням тривалих стосунків, зміною роботи тощо. У зв’язку з війною багато українців втратили звичні соціальні зв’язки через переїзд за кордон чи всередині країни, а від тих, хто залишився на старому місці, нерідко можна почути: «так багато кого нема, тут зовсім не так, як раніше». Ця самотність говорить із нами про відсутність тих цінних людей чи можливостей спілкування, які були важливою опорою в житті. Адаптація до таких змін та побудова нових зв’язків потребує як часу, так і додаткових зусиль. 

Окрему самотність втрати ми переживаємо, коли помирають близькі. Та відчуженість від світу, яка стає частиною життя в горі, робить нас дуже далекими навіть від друзів та родини, але водночас дає внутрішній простір для проживання втрати.

Хронічна самотність не залежить від зовнішніх обставин у житті. Швидше це постійний біль від нестачі зв’язку з іншими. То що, окрім обставин, зіштовхує нас із самотністю?

У літературі поширене уявлення, що самотніми нас робить індивідуалістичне суспільство. Безліч мислителів від Токвіля до Фукуями трималися цієї думки. Індивід — такий, що обирає жити один, ізолюється від інших, не поділяє суспільні цінності, намагається шукати «себе» й від цього стає не щасливішим, а навпаки — більш відчуженим. Утім наукові дані досить суперечливі з приводу впливу індивідуалізму на самотність. Більшість емпіричних досліджень показують, що поширення самотності парадоксально вище в традиційно колективістських суспільствах, як-от у Японії, країнах Східної Європи, Італії, Греції чи Португалії. І хоча самотність заведено вважати притаманною розвиненим країнам, представники ВООЗ нагадують, що самотність — виклик світовий і не є унікальним для певного географічного регіону чи культури.

Немає переконливих даних і на підтримку звинувачення в нашій самотності соціальних мереж. Ба більше — дослідження показують, що соцмережі не витісняють інші види соціалізації, а доповнюють їх. Користувачі соцмереж у цілому більш соціальні. Можливо, вони просто мають більші потреби в спілкуванні. Ще одне спостереження без точного причинно-наслідкового звʼязку: самотні використовують інтернет більше, ніж не самотні. Тож моє припущення щодо соцмереж полягає в тому, що не кількість, а якість спілкування може призводити до самотності. Соцмережі дають нам майданчик для того, аби нас побачили. Таким чином ми задовольняємо певну потребу у визнанні, проте чи схожі коментарі у фейсбуці на реальне включення в життя іншого?

Які фактори сприяють самотності?

Почуття належності має ключове значення для відчуття сенсу власного життя. Проте всі ми маємо різний ступінь вираженості цієї потреби: комусь достатньо родинного кола, іншим — друзів, професійної чи віртуальної спільноти. Бути частиною групи — одна з базових потреб людини. Ба більше — ми не просто потребуємо інших, але нам також важливо бути потрібними іншим. Самотність часто пов’язана саме з переживанням того, що світ ніби не бачить нас, не відчуває потреби в нашій присутності, чудово міг би обійтися й без нас. Тож виходить такий собі парадокс. З одного боку, ми організовуємо життя так, аби якомога менше потребувати одне одного, з іншого — саме ця незалежність та самодостатність позбавляє нас такого необхідного зв’язку з іншими.

Самотність також пов’язана з довірою. Коли ми не довіряємо іншим, то стаємо обережнішими в тому, що кажемо та робимо, менш безпосередніми та спонтанними, менш відкритими. Довіряти — це завжди ризикувати, адже гарантій, що тебе не ошукають, просто немає. Довіра до інших робить нас вразливими, і не всі готові та мають змогу йти на цей ризик.

Можна згадати часи СРСР, у певні моменти існування якого недовірою було просякнуте все суспільство — про політику та переконання говорити можна було хіба що «на кухні». У своєму дослідженні Ганна Арендт називала ізольованість та самотність чинниками появи терору в тоталітарних суспільствах: ніхто нікому не вірить та ніколи не почувається в безпеці. Під час війни рівень довіри в суспільстві нестійкий: від солідарності та беззастережності до закритості та страху бути засудженим за «неправильне» почуття чи думку. Непросто довіряти, коли не знаєш, як сприймає важливу для вас обох та нагальну тему людина навпроти. Тому багато хто обирає мовчати та тримати свої переживання в собі. Дослідження тим часом підтверджують зв’язок нестачі довіри із самотністю. У недовірі ми залишаємося сам на сам із собою.

Не менш важливим чинником, про який варто згадати, є соціальний перфекціонізм — завищені очікування від того, якою має бути дружба чи любов. Ми читаємо книжки, дивимось фільми та потім шукаємо ідеальних людей, з якими матимемо ідеальні стосунки. Згодом ми зневірюємося в тому, що є насправді. Ця мрія, на жаль, гарантує нам лише самотність, адже ідеальний партнер/ка чи друг/подруга існує лише в нашому уявленні, і жодна реальна людина не витримає такої конкуренції. Надвисокі стандарти просто унеможливлюють задоволення нашої потреби в любові та зв’язку, оскільки в будь-яких стосунках ми безперервно будемо знаходити недоліки та шукати кращого. Водночас є велика різниця між відверто поганими стосунками, перебування в яких змушує страждати принаймні одного з партнерів, та такими, що не відповідають нашому уявленню про ідеал.

Як це впливає на здоров’я?

Недарма ще з давніх часів вигнання зі спільноти вважалося одним із найжорстокіших покарань — майже настільки серйозним, як і смертна кара. Усе через те, що переживати самотність, яку ми не обирали, — дуже важко й болісно.

Страждає від відчуття самотності як фізичне, так і психічне здоров’я:

→ підвищується ризик розвитку серцево-судинних хвороб та інших хронічних захворювань;

→ погіршується якість сну;

→ зростає кількість гормонів стресу;

→ прискорюються процеси старіння.

Самотність також пов’язують із тривогою, депресією, підвищеним ризиком самогубств та деменцією. Втім, тут не йдеться про причинно-наслідковий зв’язок самотності та депресії, адже це два дуже різні поняття. Коли ми відчуваємо самотність, деякі симптоми депресії дійсно зростають, проте водночас ми можемо мати депресію й не почуватися самотньо або, навпаки, бути самотніми, але зовсім не мати симптомів депресії.

Річ у тім, що коли ми відчуваємо соціальну включеність, то здатні до кращої саморегуляції в стресових ситуаціях, тобто усвідомлення та управління власними емоціями та поведінкою. При цьому реальний вплив має не об’єктивний обсяг соціальної підтримки, а саме суб’єктивне почуття людини. ВООЗ також наголошує, що соціальна ізоляція та самотність не тільки шкодять окремим людям. Вони мають негативний вплив на цілі громади. Від якості соціальних зв’язків серед сусідів, на робочих місцях та в школах залежить безпека, ефективне управління та добробут суспільств.

Як можна допомогти собі, коли почуваєшся самотньо? 

Варто почати з того, що почуття — це те, що відбувається з нами й часто не є тим, що ми обираємо раціонально. Визнавати це почуття може бути дуже неприємно й навіть соромно, адже певною мірою йдеться про те, що наше соціальне життя незадовільне або ми не маємо великої значущості для оточення. Часто ми намагатимемось приховати свою самотність від інших і навіть від самих себе. Але ж не можна просто вирішити не почуватися самотніми, оскільки, як і будь-яке почуття, воно щось розповідає нам про наші потреби та цінності. Як ми діємо відповідно до цих почуттів, залежить уже тільки від нас. А отже — першим кроком має бути визнання своїх почуттів та відвертий погляд на своє життя. 

Помічними можуть стати такі питання до себе:

→ У яких конкретних ситуаціях або в який час доби я відчуваю себе найбільш самотньо?
→ Чи є у мене якісь соціальні зв’язки, до яких я можу звернутися по підтримку? Можливо, вони є, проте я з якихось причин не звертаюся до них?
→ Чи активно я займаюся тими речами, які приносять мені радість і задоволення?
→ Чи комфортно мені шукати спілкування з іншими або ж я зіштовхуюсь зі страхом бути відкинутим/ою?
→ Чи є в моєму житті якісь закономірності чи тригери, які сприяють почуттю самотності?
→ Чи були в моєму житті нещодавно серйозні зміни, які могли вплинути на моє відчуття зв’язку з іншими? 
→ Як я зазвичай даю раду з почуттям самотності? Наскільки ці стратегії подолання здорові та ефективні?
→ Чи намагаюся я відволіктися від своїх почуттів у розвагах та роботі?
→ Чи піклуюся я про інших? Або навпаки — лише очікую піклування від інших?
→ Чи маю я реалістичні очікування щодо інших людей і того, як вони мають поводитись зі мною? Чи можливі мої стандарти?
→ Чи докладаю я зусиль, щоб будувати та підтримувати стосунки або ж відмовляюся від соціальних можливостей?
→ Які речі я можу зробити вже зараз, аби зміцнити свої зв’язки з іншими людьми?

Ці та подібні питання можуть допомогти краще зрозуміти саме вашу самотність. Така відверта розмова у кабінеті психотерапевта або навіть наодинці з власними думками, буде точно корисною в пошуку ваших способів відновлення комфортної близькості з іншими.

Самотність може бути ресурсною 

У сучасному житті насправді непросто знайти час, аби побути сам на сам із собою. Навіть коли ми здійснюємо соло подорожі або проводимо вихідні вдома, ми часто знаходимо способи заповнити цей час соціальною активністю. Ми завжди на зв’язку: слухаємо музику або відео, спілкуємося з друзями телефоном, переглядаємо соціальні мережі. Від нудьги, тривоги, навіть від невпевненості у собі, які можуть виникнути, коли ми залишаємось наодинці, ми швидко шукаємо відволікання.

Така постійна потреба в стимуляції та зайнятості може свідчити про нездатність людини знаходити комфорт і задоволення у власній компанії. Це також може бути ознакою емоційної незрілості, коли ми не вміємо або не хочемо зустрічатися з власними думками, емоціями та відчуттями. Фактично, ми відволікаємось від самих себе.

Уміння бути на самоті та спокійно приймати цей стан — ознака зрілості. Так ми вчимося мати стосунки з самим собою, розуміти свої потреби та бажання, розвиваємо рефлексію. 

Альбер Камю колись писав: «коли людина навчилася залишатися наодинці зі своїм стражданням, долати жагу втечі, їй мало чому залишається вчитися». Самотність, що ми обираємо, вимагає зусиль, але має свої переваги. Відомий вчений у галузі позитивної психології Мігай Чиксентмігаї дослідив, що люди, які проводять багато часу на самоті, мають більший успіх у мистецтві та науці. 

Письменники кажуть, що для написання книг їм потрібна добра самотність. Навіть цей матеріал ніколи б не був написаний, якби не кілька днів тиші, які пішли на роботу з ресурсами та концентроване написання тексту. Хронічна взаємодія з іншими може позбавити нас доброї самотності. І хто знає, що ми втрачаємо? Проте варто пам’ятати, що самотність може бути доброю лише тоді, коли ми самі обираємо її, коли шлях до інших відкритий.

Усі ми потребуємо інших, проте також потребуємо себе. Книжки пишуться у добрій самотності, але завжди для читача. Тож кожен і кожна з нас мають віднайти власну відповідь щодо цієї людської дилеми: як будувати близькі зв’язки з іншими, залишаючись вірними собі.

Автор/ка:

Анна-Марія Бресешер

Більше за темою:

Розрив стосунків: як робити це екологічно?

Автор/ка: Експерти/ки Центру когнітивно-поведінкової терапії

Втрата близьких через війну: як підтримати людину в горі

Автор/ка: Анна-Марія Бресешер

«Всі люди ок, а я якась невдаха»: як не порівнювати себе з іншими?

Автор/ка: Експертки Центру когнітивно-поведінкової терапії

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: