Як підтримати людей, які залишили свій дім через війну?

«Все буде добре»

Цю фразу доволі часто можна почути як слова підтримки. Однак казати цього не варто. Ми не можемо гарантувати, як буде далі. До того ж «добре» у кожного різне. Від того, що навколо людина чутиме «все буде добре», що не збігатиметься з її відчуттями, у людини може розвинутись відчуття безнадії, яке заважатиме їй рухатися вперед.

«Я тебе розумію»

Також може бути недоречним, оскільки це може звучати як знецінення. Кожна людина — унікальна й проживає свій досвід та емоції по-різному. І це правило діє не тільки для вимушених переселенців, а для всіх людей, зокрема тих, хто втратив близьких чи пережив важкі для себе події.

Не варто також казати «мені тебе жаль».

Є різниця між фразами «мені тебе жаль» і «я тобі співчуваю». Жалощі — це почуття, що виникає до когось, не здатного про себе потурбуватись. А співчуття говорить про те, що ми бачимо людину на рівні з собою та намагаємось розділити її емоції.

«Це у вас так на сході, а тут по-іншому»  

Не варто вживати фрази «західняки» та «східняки», а також казати «ти — зі сходу». Адже цими словами ми нібито розділяємо нас і підкреслюємо «різницю ментальностей», яка існує хіба що в пропагандистських посилах агресора. Ми всі — українці, ми маємо більше спільного, ніж різного. 

«Та що там у тебе! От у мене/у когось іншого…»

Іноді з добрими намірами ми ділимося складнощами власними або знайомих, аби показати, що інші теж проходять через важкі ситуації. Проте порівняння проблем різних людей, зокрема переселенців, може мати зворотний ефект. Коли ми кажемо щось на кшталт «та що там у тебе! От у мене…», ми знецінюємо досвід іншої людини, свідомо чи несвідомо ставлячи свої переживання на перше місце.

«Чому не виїхали раніше?»

Ця фраза може здатися невинною, проте вона негласно звинувачує людину в її біді, що може стати джерелом глибокої психологічної травми. Переселенці часто зіштовхуються зі складними виборами, і їхні рішення залишатися чи виїхати залежать від багатьох факторів, як-от безпека, здоров’я, фінанси, близькі люди, емоційні прив’язаності тощо. Цим питанням ми лише підсилюємо їхні почуття провини та тривоги, що веде до ще більшого емоційного болю й відчуження.

«Перестаньте говорити мовою окупанта»

Підсвідомо ми можемо асоціювати з ворогом тих людей, які розмовляють російською. Це одна з причин, чому ми можемо казати таку фразу. Людей, які вимушено залишили свій дім і наразі перебувають в емоційній та економічній кризі, такі вислови точно не мотивують переходити на українську. Для багатьох людей, які тривалий час (подекуди все своє життя) жили під тиском і пригніченням української ідентичності зі сторони росії, змінити мову спілкування стає важким кроком, пов’язаним не так із вивченням, власне, мови, як із відновленням своєї ідентичності. Недоцільно вимагати такого від людей, які мають незакриті потреби в безпеці, економічній стабільності, розумінні, як жити далі.

Що можна зробити наразі? Не звинувачувати та не знецінювати досвід — можна поговорити з людиною чутливо, чи думає вона про перехід на українську, що може їй заважати та як їй можна в цьому допомогти. Важливо також запевнити людину у своїй підтримці тоді, коли вона буде готова це зробити.

«А я б на твоєму місці…»

Кожна людина переживає ситуацію по-своєму, досвід завжди є унікальним. Нав’язування своїх рішень або думок може викликати роздратування або відчуття, що її проблеми не сприймають серйозно. Інколи людині треба просто виговоритися, а іншій стороні — емпатійно вислухати й цим самим надати психологічну допомогу.

У випадках, коли людина шукає роботу або потребує конкретної допомоги, замість фрази «а я б на твоєму місці» можна запропонувати корисні ресурси чи спільноти, які допоможуть знайти рішення. Це підхід, який демонструє вашу готовність підтримати та допомогти без нав’язування своїх поглядів.