Психологія звички: про цінності, досвід та пошуки сенсу 

Можливо, корисна звичка, як-от дотримуватися здорового способу життя, не є цінністю в нашій картині світу, а є лише інструментом — наприклад, досягнення престижу. У такому разі ми можемо буксувати в плані сенсу та мотивації, адже задовольнятимемо свою справжню потребу (у престижі) іншим шляхом.

Якщо ж ми усвідомлюємо щиру потребу в саморозвитку, дуже важливо реалізувати її здоровим способом. Градус адекватності в саморозвитку залежить від співвідношення «я реального» та «я ідеального» — концепцій себе, одна з яких відображає наш актуальний досвід, знання про сильні та слабкі сторони, а інша — яким/якою я маю бути.

«Я ідеальне» потрібне нам для розвитку, без нього особистість стагнує, і добре, коли воно «на крок попереду». Проте коли «я ідеальне» майже не збігається з «я реальним» — це розвивається в нестерпне неприйняття себе. У результаті ми ігноруємо «небажані» почуття, соромимось своїх слабкостей та втрачаємо можливість з ними працювати та враховувати їх у плануванні саморозвитку.

Уявляючи як з понеділка ми починаємо нове життя, ми наївно думаємо, що всі наші звички, харчові вподобання та вразливості кудись подінуться. Саме тому ці плани рідко коли працюють. Ідеал дійсно потрібен нам для розвитку, але неприйняття себе веде до втрати контролю. 

Стан, коли ми приймаємо свій внутрішній досвід без викривлення та витіснення, називається конгруентністю.

Часто люди обґрунтовують недовіру до себе так: «Та якщо собі волю дати, то я ж з дивану не встану». Проте згідно з дослідженнями А. Маслоу та інших гуманістичних психологів (К. Роджерс, Р. Мей), нам притаманний драйв самоактуалізації, тобто в нормі нам властиво вдосконалюватись і шукати нових викликів. А ось у випадку різноманітних неврозів, які виникають через неприйняття себе чи гонитву за нав’язаними суспільством стандартами, цей драйв самоактуалізації може постраждати.

Адаптуючись до суспільства, ми часто будуємо хибне «я» — таке, що не відображає наших реальних цінностей, а є певним незручним компромісом. Тривала боротьба зі своєю природою, життя заради хибного «я» може призвести до вигорання, коли втрачається сенс щось робити. Ми втрачаємо віру в позитивну мотивацію (яка базується на прагненні досягти чогось важливого для себе), працює лише негативна (базується на уникненні негативних наслідків) й матеріальна. Цей стан важко назвати приємним, швидше він ледь-ледь стерпний.