Бережи себе

Це природно, проживаючи своє єдине та неповторне життя, виявляти турботу про власний організм. Адже тіло людини — сильне й тендітне водночас. З власною вразливістю ми знайомимося з раннього дитинства, коли зіштовхуємося з фактом, що наш добробут залежить від здатності близького дорослого виявляти любов та турботу. Та в процесі дорослішання напрацьовується і здатність людського тіла адаптуватися до зовнішніх викликів. Воно стає більш вправним, витривалим та сильним. Чим більший досвід давати раду різним викликам, тим сильнішим є наше фізичне та ментальне Я.

Засвоюючи досвід, мозок людини створює щось на кшталт карти пам’яті, яка збагачена емоційними споминами. Ця карта складається з ситуацій, які переживаємо ми самі (хворів/ла вітряною віспою та одужав/ла) та з розповідей інших людей (якщо їсти несвіжу їжу, матимеш симптоми кишкового отруєння). Наша пам’ять формує нашу особистість. Те, що ми запам’ятали й чому надали значення, надалі впливає на наше емоційне ставлення в моменті схожої ситуації й на поведінку, яку ми обираємо. Набутий досвід вразливості, тривожні настанови людей навколо, історії про потерпання інших людей, почуті в медіа чи соцмережах, стають причинами того, що у 16,5% людей розвивається стійкий страх якоїсь хвороби, а 5,5% — мають розлад тривоги щодо захворювання.

То де ж ця межа? Як відрізнити дбайливе ставлення до власного організму від надмірного нав’язливого занепокоєння?

Коли ми цікавимося, як функціонує наше власне тіло й турбуємося про свій добробут, ми системно здійснюємо дії, що покликані вирішити ряд практичних задач: провести всі щеплення за графіком, налагодити харчування та регулярні фізичні навантаження, запобігти чи відмовитися від шкідливих звичок, провести щорічний чекап організму в сімейного лікаря/ки тощо.

За наявності тривожного занепокоєння щодо захворювання людина з площини практичних задач переходить у площину ймовірностей та сумнівів:

— соматичні симптоми або відсутні або легкої інтенсивності, проте сприймаються як передвісники катастрофи («я точно хвора», «це точно ця страшна інфекція» тощо);

— тема здоров’я набуває особливої чутливості («будь-який симптом людина може оцінювати як маркер невиліковного захворювання»);

— занепокоєння стає стабільним та щоденним, триває місяцями й обростає регулярними самоперевірками, пошуком завірянь чи уникненням зустрічей із лікарями.

Багато відчуттів, які ми можемо означати як симптоми, викликані природними змінами в організмі та не є маркерами серйозного захворювання. І це факт. Людина не є абсолютно здоровою, вона є достатньо здоровою для проживання свого неповторного життя. Організм людини — це складний механізм, де щомиті й водночас відбуваються тисячі різних процесів: перетравлюється їжа, кров збагачується киснем через дихання, одні хімічні сполуки розщеплюються на інші, деякі клітини відмирають, а деякі — відновлюються тощо. Такі симптоми як легке запаморочення, підвищення серцебиття, втома, поколювання в руках чи ногах можуть бути звичайними проявами ситуативної реакції на зовнішні чи внутрішні подразники.

— Прийняти той факт, що мета роботи з даним станом — не усунення симптомів, а допомога собі у зниженні хвилювання за власне здоров’я.

— Навчитися розрізняти корисні та некорисні переживання. Корисні переживання включають пошук конкретних кроків для розв’язання наявної проблеми. Якщо симптом триває якийсь час (від трьох днів) або якщо симптомів кілька, й вони зберігаються незалежно від того, чи на них сконцентровано увагу, продуктивною дією є звернення до лікаря. Проте якщо проблема гіпотетична й може статись колись, то більш продуктивним буде зосередитися на поточних задачах. Адже продуктивність — це про дії, що можуть принести реальну користь прямо зараз.

— Бути відповідальними за те, на що ви можете вплинути й прийняти те, на що ви не можете вплинути. Прийняти свої обмеження, 100% гарантії безпеки не існує.

— Практикуйте зустріч зі страхом — на таких активностях будується зона розвитку.

— Якщо ви відчуваєте, що страх і тривожність за здоров’я суттєво впливають на ваш добробут, не бійтесь звернутись до психолога або психотерапевта. Спільно ви зможете пройти цей шлях прийняття себе та ризиків без деструктивних наслідків для життя.

— Долайте перфекціонізм у темі здоров’я. «Ідеальне» здоров’я — це не просто оманлива концепція, але як ідея також позбавляє можливості відчувати та порівнювати. Адже саме завдяки неідеальним різним тілам та наявності больових рецепторів ми здатні розрізняти подразники, набувати важливого тактильного життєвого досвіду, пізнавати світ власної чутливості.

«Ідеальна» система — це не жива система, а роботизований механізм. Відтак, прийняття неідеальності відкриває двері до ментальної свободи. Здорова людина дорівнює неідеальна людина, яка здатна приймати власну природну унікальність.